Надсянський говір — Енциклопедія Сучасної України

Надсянський говір

НАДСЯ́НСЬКИЙ ГО́ВІР – один з найархаїчніших говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя української мови. Ін. назва – долівський. Поширений переважно по р. Сян та її притоках на перехресті різних мов і говорів: на Зх. та Пн. Зх. межує із говорами польс. мови; на Пн. – батюц. говірками, на Пн. Сх. та Сх. – наддністрянським говором, на Пд. Зх. – лемківським говором, на Пд. і Пд. Сх. – бойківським говором.

У 1-й пол. 20 ст. дослідники І. Верхратський, М. Пшепюрська-Овчаренко, І. Зілинський, С. Грабець визначили ареал говору: Яро­слав., Перемишл. пов., зх. части­на Мостис., Яворів. і Любачів. пов., пд. частина Білгорай. пов. (відповідно до адм.-тер. поділу станом на 1939). І. Зілинський на «Карті українських говорів з поясненнями» («Праці Українського Наукового Інституту», Варшава, 1933, т. 14, кн. 3) тер. Н. г. окреслив так: пд. межа доходить до насел. пунктів Головецько і Чорна; пд.-зх. йде через Лесько, Загір'є, Сянік, далі вздовж Сяну аж до Сіняви; пн. доходить до Терногорода і Томашева; зх. межа проходить між Самбором і Старим Самбором через Яворів до Рави-Руської; вузькою смугою Н. г. виступає на Пн. від Угнева. 1954 М. Пшепюрська-Овчаренко уточнила: пд. межі говору сягають р. Стривігор (Стрв'яж), у пд.-сх. напрямі надсян. ізоглоси простягаються через Биличі, Хлиплі, Рудки, сягають Галичан (неподалік від Городка). Однак після 2-ї світ. вій­ни Н. г. як мовно-територ. утворення зазнав змін внаслідок переселення носіїв діалекту на зх. та пн. терени Польщі та в різні регіони України. Депортація укр. насел. 1944–47 спричинила втрату ціліс. етномов. континууму, унаслідок чого розпорошені надсян. говірки зазнали стрімкого процесу нівеляції, деякі з них невідворотно втрачені. Сучасні польові дослідж. засвідчують, що ареал функціонування говору значно звузився. На поч. 21 ст. типові надсян. риси фіксують лише вздовж кордону з Польщею в зх. частині Мостис., пд.-зх. – Яворів. та на Пн. Зх. Старосамбір. р-нів Львів. обл. Ін. насел. пункти, які І. Зілинський та М. Пшепюрська-Овчаренко кваліфікували як надсянські, нині репрезентують надсян.-бойків. та надсян.-наддністрян. суміжжя.

Незважаючи на значну трансформацію надсян. говірок під впливом лінгвал. і позалінгвал. чинників, значну диференціацію на різних мовних рівнях, виявлено низку спіл. фонет., грамат. та лексич. ознак. Осн. фонет. риси: збереження етимол. *а після м'яких приголосних у деяких говірках: (в'іс′іл′á, з′ат′, кн′аги́н′а, ўз′áти); перезвук [а] > [е] (у ненаголошеній позиції [і]) після м'яких і шиплячих (бл′éха, гонч'éр, ж'éлуваті, кáш'і, ч'існи́к, дéс′іт΄, с′в'іти́й); перехід голосного [o] в ненаголошеній позиції в [у] (курáлики, гулувá, гурóх, румáшка); занепад голосного [е] або [о] між приголосними у деяких говірках (вни, дéрво, корвáй, майнéз, пи́рг'и); ствердіння приголосних перед [і], якщо і < *о (діў, стіў, пóтім, тíл′ко, ква­сíўка), а також в іменниках на -ійа (мел′óдійа, менажéрійа, мицíйа, пасíйа, тради́ційа); наявність голосного [ы] в наголошеній та ненаголошеній позиціях зафіксовано переважно на Зх. Мостищини та на Пд. Зх. Яворів. р-ну (выгарáйи, господы́н′а, гувóрыт, оды́н, просы́ти); вимова голос­ного [и] ([ы]) у звукосполученнях ги (ґи), ки, хи як г'і(ґ'і), к'і, х'і (к'íнути, пампух'í, п'ідо­д′і­йáл′ни­к'і, подáрк'і); перехід (спорадично) голосного [е] в [а] перед наступним [р] (парибрáти, пари­л′éкла, Тарнóп'іл′); збереження другого повноголосся у пд. частині ареалу (вмерéти, п'ітперéти, терéти); перехід приголосного [в] перед глухими в [х], [ф] (хпаў, х пйиц, х пóли, хпустити, ф ко­лы́ску, фпáсти, фсе), а перед сонорними – у [г], [ґ] (г в'інкý, г млин′í, ґвéчори, ґмéрти); перехід приголосного [л] в [ў] у кінці складу і слова (ви́ўка, г'íўка, маршáўка, стіў); відсутність м'якості приголосного [р] у деяких говірках (ви­рйаджáти, в'ітрáк, заверýха, по­дв'íре, порйáдний); кінцевий твердий [ц] (в'інéц, к'інéц, рожáн′ец, тáнец, хл′ібéц); відсутність м'я­кості приголосних [з], [с], [ц] у суфіксах -ськ-, -цьк- (цигáн′с­кий, пáн′ский, бугáцкий); наявність твердого приголосного [т] у закінченнях дієслів теперіш. часу 3-ї особи однини та множини (ви­тáйут, вихóдит, гувóр′ет, дарýйут, с′ідáйут); поява протетичних приголосних [й], [в] (вóпов'ід′і, во­р′íшок, вужени́тис′і, вурожáй, Йан­др′íй, йидéн, йинáкше); немає по­довження м'яких приголосних в іменниках серед. роду (в'и(і)с′íл′а, ви́тан′а(и), зарýчен′а, перепит′á); вживання [і] замість літературного [и] в деяких словах (ви́к'інути, д′іти́на, к'íшка, п'íво, сук'íра); відсутність пом'якшення приголосного [т] перед [і] у звукосполученні [ті] (ви́шиті, женáті, запéрті, ті, читвéрті); вживання [е] на місці [о] після м'яких та шиплячих приголосних (нéгу, женáтий, сé­мий, шéстий).

До морфол. особливостей належать: закінчення -ом в оруд. відмінку однини іменників та займенників (за том кýт′ом, над кули́с­ком, п'ід мойóм халýпом, тáто з мáмом); спорадично зафіксовано нульове закінчення у клич. відмінку іменників (баб, мам, тат); архаїчні форми на -ове в назив. відмінку множини іменників (друж­бóве, сватóве, старостóве); архаїчні форми двоїни (дв'і ж'íнц′і, дв'і л′éнт′і, дв'і бритвáн′ц′і, шти́ри л′íтр′і, три курóв'і); в оруд. відмінку множини давнє закінчення двоїни -ма (-има, -іма) (вучи́ма, ко­лачи́ма, пали́ц′іма, рýж'іма); нестягнені форми прикметників, займенників, числівників (ве­с′іл′нáйа, йакóйес′, к'íслойі, круг­лéйкойе, пéршойе, пр′íснойе, ста­ри́йі, такóйе); усічені форми зай­менників: йі, йу (її), го (його), му (йому), смо (ми), с (ти), сти (ви); відсутність (спорадично) узгодження прикметників і займенників з іменниками (купýйут та­кóй йуж ц′ілóй той, то гáрной би́ло, той гóс′ц′і, фáйной бл'ýдо, чóрний вбрáн′и); вживання інфінітив. дієслівного суфікса -ті, в якому [і] не пом'якшує попереднього приголосного засвідчено в писем. джерелах 1-ї пол. 20 ст.; нині – лише в мовленні переселенців (гадáті, дрожáті, зап'ірáті, ґýздратіс′е, бáзґраті, мел′дувáтіс′е); утворення здрібнілих форм іменників з допомогою суфікса -ойк- на місці -он´к- у літ. мові (в'інóйко, д′івчатóйко, мат′інóйка, шл′убóйко); використання суфікса -ка(й) у прислівниках: тамди́йка, типéрка(й); вживання прийменника без у значенні «через» (без в'ікнó сади́ти, без той криви́й тáнец, без стіў пере­ходи́ти, п'ішли́ без силó про­си́ти, так без н′іч).

Н. г. притаманна різноманітність лексич. складу. Серед лексем, спіл. для всіх говірок, – гадáти «говорити», юж(ш), ю «вже», ха­лýпа «хата», би́ти «бути». Виявлено лексичні (вýглини «оглядини», дíўна «четверта година ранку», гнет «скоро», канти́на «вечірнє зібрання молоді», лóмкаўка «великодня пісня, яку хлопці (ломкач'í) виконують під вікнами хати, де живе дівчина»; пери́л′ник'і «гості, які несуть придане», птáш'інка «повитуха», пухп'éрат «спершу», циркл′íўка «свято пастухів на Трійцю» та ін.) та семантичні (д′íдо «чоловік материної або батькової сестри», жен′áчка «наречена», космáта «святкування з нагоди народження дитини», ку­л′áтка «спеціально спечений на Святвечір хліб, з якого починали вечеряти, а також давали худобі», настíл′ник «весільний хліб нареченої», пóдушка «перина», пров'íнц(′)ійа «непрошені на весілля гості», си́ла «скільки; багато» тощо) діалектизми, а також фразеологізми (бáбц′і на кáпц′і «жартівливий обряд збирання грошей для повитухи під час хрестин», брáти йáму «копати могилу», бýбен заўдавáти «бути на весіллі до самого кінця», гéци ро­би́ти «жартувати», мáти в уп'íц′і «оберігати, захищати», м'ішóк розўйа(и)зáўс′і «почати часто народжувати дітей», пáм'іт′ руби́ти «вшановувати померлого», си­д′íти з ним на в'ідéрку «бути одруженою без офіційного оформлення шлюбу»). Зафіксовано низку фонетичних (бал′ «бал», пóгр′іб «похорон», пл′óтк'і «плітки», жн′івá «жнива») та лексичних (пáц′ір «молитва», упоми́нок «подарунок», бáрдзо «дуже», дз′íс′ай «нині», пул′áрес «гаманець») полонізмів. Виявлено багато слів, що увійшли в Н. г. з нім. та франц. за посеред­ниц­твом польс. або ж функціонують під впливом польс. мови: кри(е)жмó(á) «біле обрядове полотно, яке хрещені дарують на хрестини», кум'істри́на «куховарка на весіллі», майе(и)стáт «місце, на якому у хаті лежить покійник», маршáлок «розпорядник на весіллі, весільний староста», ре­зиґнувáти «відмовлятися», шил′д «вивіска», шп'íцел′ «шпигун» тощо. У студії «Рускоє весілє» Й. Лозинського, що вийшла друком 1835 у Перемишлі (2-е вид. – «Українське весілля», К., 1992), виразно проявляються лексичні, фонетичні та граматичні риси діалекту.

Перші спроби виділити Н. г. здійснив І. Верхратський та запропонував назву «долівські говірки», її упродовж тривалого часу вживали в мовозн. студіях. Сучас. термін увів у наук. обіг В. Ганцов. Найґрунтовніші дослідж. Н. г. зробили в додепортацій. період І. Верхратський, М. Пшепюрська-Овчаренко, І. Зілинський, С. Грабець (на основі його записів Я. Ріґер опублікував 2-том. «Атлас українських надсянських говірок, опрацьований на підставі польових записів Стефана Грабця = Atlas ukraińskich gwar nadsiańs­kich, opracowany na podstawie zapisów terenowych Stefana Hrab­ca», Warszawa, 2017). 14 надсян. говірок представлено в «Атласі української мови» (т. 2, К., 1988). Досі не опубліковано «Атлас надсянських говірок» М. Онишкевича, створ. за записами мовців, переселених до Львів. обл. з укр. етніч. тер. Надсяння (нині Польща). Серед польс. дослідників надсян. говірок – В. Курашкевич, Я. Ріґер, М. Лесів, А. Кудрик. Нині Н. г., зокрема його родинно-обряд. лексику, вивчає Л. Хомчак, проблеми надсян.-наддністрян. суміжжя – В. Різник (Шелемех). Польові етнолінгвіст. записи сучас. живого нар. мовлення Надсяння репрезентовано в книзі «Надсяння: традиційна культура і побут (етнолінгвістичні скарби)» (Л., 2017) М. Глушка та Л. Хомчак.

Літ.: Верхратский І. Про говор долівский // Зап. НТШ. Л., 1900. Т. 35–36; Пшепюрська М. Надсянський говір // Пр. Укр. наук. ін-ту. Варшава, 1938. Т. 44: Сер. філологічна. Кн. 7; Пшепюрська-Овчаренко М. На пограниччях надсянського говору // Зап. НТШ. Нью-Йорк; Париж, 1954. Т. 162; W. Kuraszkiewicz. Uwagi o gwarze ukraińskiej we wsi Biszcza pod Biłgorajem // Studia z Filologii Polskiej Słowiańskiej. Warszawa, 1965. T. 5; Онишке­вич М. Атлас говорів Надсяння // Пр. 13-ї Респ. діалектол. наради. К., 1970; М. Łe­siów. Gwary ukraińskie na terenie Polski Ludowej // Slavia Orientalis. Warszawa, 1973. T. 22, № 1; Овчаренко М. Мова українців Надсяння // Ярославщина і Засяння 1031–1947: Істор.-мемуар. зб. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1986; Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. К., 1990; Лесів М. Дослідження українських надсянських говірок (до 1988 року) // Перемишль і Перемиська земля протягом віків: Зб. наук. пр. і мат. міжнар. наук. конф. Перемишль; Л., 1994; Онишкевич М. Атлас давніших говорів Надсяння та суміжних земель (АГН) // Badania dialektów i onomastyki na po­graniczu polsko-wshodniosłowiańskim. Białystok, 1995; Лесів М. Українські говірки у Польщі. Варшава, 1997; А. Kudryk. Słowniczek wsі Lubliniec Stary koło Cies­zanowa // Studia nad słownictwеm gwar ukraińskich w Polsce: Łemkowszczyzna і gwary nadsańskie. Warszawa, 2002; J. Rie­ger. Ze słownictwa gwar nadsańskich (na podstawie zapisów Stefana Hrabca) // Там само; Козій Н. Говірка містечка Олешичі на Любачівщині // Діалектол. студії. 7: Традиції і модерн. Л., 2008; Хомчак Л. З історії дослідження надсянських говірок // Там само; Шелемех В. П. Назви обрядових страв у надсянських говірках Яворівщини // Діалектол. студії. 8: Говори пд.-зх. наріччя. Л., 2009; Хомчак Л. Словник лексики родинних обрядів надсянських говірок // Діалектол. студії. 11: Слово – словник – корпус. Л., 2018.

Л. М. Хомчак

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Л. М. Хомчак . Надсянський говір // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=70759 (дата звернення: 23.10.2021)