Національна ідентичність — Енциклопедія Сучасної України

Національна ідентичність

НАЦІОНА́ЛЬНА ІДЕНТИ́ЧНІСТЬ – усвідомлена приналежність до національної спільноти на основі стійкого емоційного зв’язку, що виникає у результаті сформованої системи уявлень щодо традицій, культури, мови, політики, а також прийняття групових норм і цінностей. Гол. ідентитетом Н. і. є національна свідомість. За змістом Н. і. – сфера ідей, цінностей і смислів культури, сприйнятих й артикульованих більшістю громадян країни. Вона має власні засади в конструюванні індивідом своєї тотожності. Вибір Н. і. обумовлений політ., екон., соц. й істор. чинниками, що робить її рухомою.

Становлення Н. і. як складової концепції особистості підпорядк. певним закономірностям і проходить низку фаз у своєму розвитку. Її пробудження відбувається у дит. віці під впливом сім’ї, родини, друзів, знайомих, ровесників і продовжує формуватися під час всього періоду соціалізації. Процес формування Н. і. у системі ідентичностей має 3 складові: прийняття специфіч. елементів (вірування, цінності, очікування), що утворюють колективну Н. і.; розвиток орієнтації нації як такої; самовизначення себе як чл. цієї нації. У структурі Н. і. виокремлюють когнітив., афектив. і конатив. компоненти. До когнітивних належать: знання про існування нац. групи, категоризація себе як чл. нац. групи, знання про нац. тер., держ. символи, звичаї і традиції; до афективних – суб’єктивна актуальність Н. і. та прихильність до неї. Конатив. компонент передбачає здатність особистості реалізовувати свою поведінку відповідно до цінностей та вірувань нац. спільноти. Існує декілька концепцій щодо визначення самого поняття «Н. і.». Проблема класифікації Н. і. знайшла своє відображення у працях британ. вченого Е. Сміта і нім. дослідника П. Альтера. Останній диференціював концепцію культур. Н. і. й громадян. політ. ідентичності. Осн. компонентами культур. ідентичності він вважав спільність традицій, мови, місця проживання, релігії, звичаїв, історії; ключовим елементом політ. Н. і. – наявність у громадян політ. свідомості, рівності перед законом. Розкриваючи зміст поняття «Н. і.», Е. Сміт створив її західну (або громадян.) модель, що містить низку складових: історично спільна територія, закони та ін-ти; політ. рівність громадян, виражена у чинній системі прав та обов’яз­ків; спільність громадян. культури та ідеології. На думку Е. Сміта, на відміну від західної моделі, осн. компонентами східної (або етніч.) моделі Н. і. є походження (приналежність до свого клану), нац. культура, мова, звичаї. Амер. соціолог Р. Брубекер обстоює тезу про переважання в Н. і. транзит. демократій Сх. Європи та Євразії етнокультур. аспекту і брак необхід. умов для інтеріоризації патернів громадян. нац. ідентичності. Він вважає, що у цих країнах створенню державності передували націоналіст. рухи, а сама держава створювалася на користь конкрет. етнополіт. групи. Дослідник націоналізму Д. Скопфлін звертає увагу на ще один специфіч. аспект транзит. демократій – зв’язок етніч. націоналізму та істор. патернів комуніст. ідеології. Наприкінці 1990-х рр. виник критич. напрям, що орієнтувався на переосмислення стандарту типологізації Н. і. у межах дихотомій Схід/Захід, громадян./етніч. типу. Відтак сформувалися нормативна, концептуал. та емпірична лінії критич. аналізу зазнач. стандарту класифікації. У новіт. умовах поширення глобалізації Н. і. стає важливим елементом для нац. безпеки сучас. держав. Від характеру та змісту Н. і. знач. мірою залежить майбутнє як самої держави, так і характеру відносин у країні між різними групами населення. Від того, чи населення певної країни ідентифікує себе, власні та групові інтереси з державою, або сприймає державу як перешкоду для реалізації цих інтересів, безпосередньо залежить територ. цілісність країни. Зміни традиц. орієнтирів, розмиття меж нації за рахунок чужорід. елементів чи неприйнят. цінностей призводять, зазвичай, до розколу нації та громадян. війни.

Дослідж. Н. і. в укр. соціології мають тривалу історію, її поч. вважають працю В. Старосольського «Теорія нації» (видана 1921 Укр. соціол. ін-том у Відні). У новіт. час вітчизн. соціологи фокусують увагу на проблемі співіснування різноманіт. варіантів укр. Н. і., протистояння політ. і культур. моделей. На підставі діяльнісного та аскриптив. критеріїв належності до нації Д. Судин виокремив 4 типи Н. і.: діяльнісний (відповідає моделі політ. нації), аскриптив. (моделі культур. нації), амбівалент. (індивіди вважають себе чл. нації на основі 2-х груп критеріїв), невизначений (індивіди не усвідомлюють критеріїв, на основі яких зараховують себе до нації). Особливість Н. і. українців полягає у незавершеності процесу формування укр. політ. нації, зокрема нетотожності патріотизму й етнічності (україномовності) підтримці держ. незалежності. Ця проблема знач. мірою зумовлена об’єктив. спадщиною колоніал./неоколоніал. часу – починаючи від ментал. підсвідомих настанов, вкорінених у культурі повсякденності та сформованих ще під час періодів поділу України між тими чи ін. державами, і закінчуючи різним рівнем екон. та культур. інтегрованості регіонів країни до колиш. рад. політ. простору (зокрема наявність у складі України Донбасу та Криму з переважно переселен. населенням). Гол. проблема формування заг.-нац. ідентичності в Україні – латентна конкуренція 2-х проектів нації: укр. і рос., мовна проблематика яких є лише відкритою актуалізов. частиною цього суперництва. З поч. 2014 рос.-укр. війни знач. актуальності набула проблема протидії цілеспрямов. розмиванню та деструкції укр. ідентичності. З метою інтеграції України до «русского мира» політ. істеблішмент РФ використовує всі можливі засоби впливу, насамперед в інформ.-культур. сфері. У новіт. час рос. кер-во намагається нав’язати Україні «війну ідентичностей», свідченням чого є пропозиція перегляду Н. і. українців, фактич. асиміляції в межах плану «12 кроків до більшої безпеки в Україні», оприлюдненого на Міжнар. конф. з безпеки у Мюнхені (лютий 2020).

Літ.: Сміт Е. Національна ідентичність / Пер. з англ. К., 1994; Степаненко М. Т. Українська ідентичність: феномен і засади формування. К., 2011; Судин Д. Українська національна ідентичність: змістовне наповнення в регіональному та віковому вимірах // Молодіжна політика: пробл. та перспективи. Дрогобич, 2012; S. Stefan. Multiple Identities in a Unitary State: Tracing the Origins of the Ukrainian Crisis Back // Law, Territory and Conflict Resolution. Leiden, 2016; G. Sas­se, A. Lackner. War and identity: the case of the Donbas in Ukraine // Post-Soviet Affairs. 2018. № 2–3.

О. І. Стегній

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
О. І. Стегній . Національна ідентичність // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71062 (дата звернення: 24.09.2021)