Нафтопереробна промисловість — Енциклопедія Сучасної України

Нафтопереробна промисловість

НАФТОПЕРЕРО́БНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ – галузь переробної промисловості, що, використовуючи термічні, каталітичні й інші методи перетворення нафти й газового конденсату, виготовляє переважно кінцеву продукцію для безпосереднього споживання. Її, зазвичай, називають продукцією нафтоперероблення, або нафтопродуктами, а підпр-ва Н. п. – нафтоперероб. з-дами. На відміну від нафтохімічної промисловості, осн. продукцією підпр-в Н. п. є паливо для карбюратор. (автомобіл. і авіац. бензини), реактив. (авіац. гас), дизел. (дизел. паливо) двигунів, судн. та котел. паливо (мазут), скраплений нафт. газ, моторні, індустріал., спец. оливи, мастила, бітум, гудрон, парафін, електрод. кокс. Наприкінці 2010-х рр. на вироб-во цих продуктів витрачали 90 % видобутої в світі сировини. Проміжні продукти Н. п. (передусім, нафтовий газ, компоненти автомобіл. бензину й дизел. палива, вакуум. газойль і мазут) часто є сировиною для нафтохім. пром-сті. На підпр-вах Н. п. з нафти та газового конденсату видаляють розчинені гази (стабілізація), мінерал. домішки (знесолення), воду (дегідратація) і виробляють кінцеві продукти, використовуючи установки первин. та вторин. перероблення сировини, зазвичай об’єднані в єдину технол. схему. Під час первин. перероблення сировину шляхом багатораз. випаровування та конденсації парів (ректифікацією) розділяють на окремі частини, що википають у певному інтервалі т-р (газова, бензин., гасова, дизел., мазутна фракції і залишок). Під час вторин. перероблення цілеспрямовано змінюють хім. структуру вуглеводнів, що входять до складу фракцій. Осн. методами вторин. перероблення сировини є каталітич. крекінг, риформінг, гідроочищення, вісбрекінг, алкілування, ізомеризація, коксування. Вторинне перероблення дозволяє отримати товарні продукти Н. п. Потужності Н. п. зазвичай як і нафтохім. пром-сті розташовують побл. джерел сировини (нафт. промислів), транспорт. вузлів (нафт. хабів), а також у р-нах найбільшого споживання кінцевих продуктів (напр., автомобіл. бензину й дизел. палива). Станом на січень 2020 у світі працювали 697 підпр-в Н. п. заг. проект. потужністю за первин. переробленням сировини бл. 5,2 млрд т на рік.

Н. п. як самостійна галузь сформувалася на поч. 1940-х рр., хоча перший постійно діючий з-д із вироб-ва освітлювал. гасу (фотогену) зведено в Плоешті (Румунія) ще 1856. Поштовхом для розвитку Н. п. стало поширення від 1910-х рр. карбюратор. двигунів внутр. згоряння, що працювали на бензині, який до цього часу не мав пром. застосування. Якщо 1910 переробляли лише 22 млн т нафт. сировини, то 1940 – уже 285 млн т. Зростання в 1940-х рр. потреби в якіс. пальному стимулювало впровадження в Н. п. газофракціювання, алкілування, каталітич. крекінгу й риформінгу. У 1970-х рр. почали активно запроваджувати гідроочищення й депарафінізацію, що дозволяло переробляти важку й сірчисту нафту. Водночас потреба в електрод. коксі для кольорової металургії стимулювала розвиток коксування. Застосування цих та ін. вторин. процесів сприяло збільшенню частки кінцевих продуктів, що відбирають із нафти під час перероблення, із 40 до 90 %, тоді як обсяги товар. вироб-ва зросли порівняно з 1910 у 230 разів.

Перші нафтопереробні підпр-ва на укр. землях засн. у Дрогобичі (нині Львів. обл.; див. «Галичина») та Надвірній (нині Івано-Фр. обл.; див. «Нафтохімік Прикарпаття»). До 1939 на Прикарпатті діяли 19 установок для первин. перероблення нафти, яку видобували побл. Борислава (нині Львів. обл.), Дрогобича й Надвірної. 1939–40 підпр-ва в Дрогобичі й Надвірній стали державними. Перші з-ди Н. п. у рад. період були збудовані 1937–38 в Одесі (див. Одеський нафтопереробний завод) та Херсоні (див. «Херсоннафтопереробка»). 1961–76 споруджені Кременчуцький нафтопереробний завод (Полтав. обл.) і Лисичанський нафтопереробний завод (Луган. обл.). До 1991 укр. підпр-ва працювали з макс. завантаженням (напр., 1985 переробили 59,9 млн т нафти). При цьому від 1980-х рр. Н. п. України розвивалася за екстенсив. принципом, а глибина перероблення сировини не перевищувала 50 %, оскільки всі підпр-ва було орієнтовано на вироб-во та експорт мазуту до Європи. І хоча після відновлення Україною незалежності завдання змінилися, належ. реструктуризації не відбулося, і згаданий показник залишився на рівні 70 % (у США і Канаді – 96 %). Не поліпшила ситуацію й проведена 1995–2002 приватизація. Як наслідок, неефективне держ. регулювання, недалекоглядність власників, недостатня кількість нафти влас. видобутку, прояви нецивілізованої конкуренції зменшили 2005–20 можливості укр. підпр-в із первин. перероблення сировини з 50,7 до 13,6 млн т на рік. Найкращим із перспектив. шляхів розвитку Н. п. України вбачається збереження в її складі 1–2 з-дів, у які буде вкладено достатньо інвестицій, щоб гарантувати глибоке перероблення до 5 млн т сировини на рік (передусім віт­чизн. видобутку), і 15–20 підпр-в малої продуктивності, здатних (за належ. контролю) використовувати сировину малодебіт. і позабаланс. родовищ та забезпечити споживачів пальним прийнят. якості, насамперед, у регіонах, малопривабливих для великих з-дів й імпортерів.

Осн. тенденціями розвитку Н. п. в світі є: збільшення глибини перероблення сировини (осн. пріоритет), насамперед завдяки переробленню топкового мазуту та вакуум. газойлю; задоволення попиту на високоякісні мотор­ні палива за одночас. скорочення споживання нафтопродуктів у енергетиці та пром-сті, що потребує збільшення потужностей вторин. перероблення; підвищення екологічності мотор. палива, що зокрема вимагає зменшення вмісту сірки в ньому до рівня слідів; зростання ролі гідрокрекінгу й гідроочищення (через погіршення якості сирої нафти, що видобувають); комплекс. підхід до перероблення нафти та збільшення виходу високотехнол. продуктів; перетворення вуглеводневих ресурсів у більш цінні або зручні в експлуатації, напр., перероблення важкої нафти й бітуму, заміна нафти природ. газом у вироб. процесах, перероблення полімер. відходів у синтет. нафту й нафтопродукти. Перспективи Н. п. пов’язані з комплекс. використанням проміж. продуктів, переходом від «брудних» процесів до технологій, що відповідають принципам «зеленої хімії» і «низького вуглецевого сліду», переорієнтуванням вироб-ва з випуску мотор. палива на вироб-во продуктів нафтохімії, а також малотоннажної, але дорогої високофункціонал. продукції спец. призначення.

Літ.: Рябцев Г. Л. Проблеми й перспективи розвитку нафтопереробної галузі України // Стратегічна панорама. 2017. № 2.

Г. Л. Рябцев

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Г. Л. Рябцев . Нафтопереробна промисловість // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71101 (дата звернення: 17.10.2021)