Народно-демократична партія

НАРО́ДНО-ДЕМОКРАТИ́ЧНА ПА́РТІЯ Створ. 24 лютого 1996 на Установ. з’їзді партії у Києві, зареєстрована Мін-вом юстиції України 30 травня того ж року. Особливість партії, ідентифіков. на початк. етапі як пропрезидент., «партії влади», полягала у тому, що її утворення відбулося шляхом об’єднання кількох політ. партій і громад. організацій — Партії демократ. відродження України, Труд. конгресу України, Нар.-демократ. об’­єднання «Нова Україна», Союзу підтримки Респ. Крим, Союзу укр. студентства, міжрегіон. об’єднання «Нова Хвиля», Асоц. молодих політиків і політологів та ін. Серед ініціаторів та актив. діячів нової партії — А. Матвієнко, В. Пу­стовойтенко, В. Ющенко, В. Єв­ту­хов, Ю. Єха­нуров, І. Плющ, Є. Куш­нарьов, З. Кулик, А. Толстоухов, А. Кінах, В. Філенко, О. Зарубінсь­кий, О. Ємець, Р. Безсмертний, А. Білоус, М. Сирота, Т. Стецьків, В. Хорошковський, О. Разумков, Л. Черновецький. Центр. органи партії: з’їзд, політрада, політвиконком, контр.-ревізійна комісія, секретаріат. На Установ. з’їзді головою партії обрано А. Матвієнка, 1999–2006 її очолював В. Пу­стовойтенко, відтоді — Л. Супрун. Станом на 1997 мала 26 зареєстр. регіон. організацій (АР Крим, обласні, міські — Києва та Севастополя). За інформацією, наданою НДП, на поч. 1999 партія нараховувала бл. 43 тис., 2004 — понад 280 тис., на поч. 2009 — 185 тис. чл. За її сприяння створ. низку організацій — Всеукр. жін. нар.-­демократ. об’єднання «Дія», Нар.-­демократ. лігу молоді, Всеукр. екол. лігу та ін. Згідно зі статутно-програм. настановами, метою партії проголошено побудову в Україні вільного, демократ., справедливого, солідар. громадян. суспільства, втілення у країні моделей сусп. стабільності та соц. партнерства, утвердження заг.-­людських цінностей, еволюц. модернізацію усіх сфер життя; у соц. сфері — розроблення і впровадження заг.-держ. програми подолання бідності, дієвої системи соц. захисту, проведення пен­­сій. реформи, реформування си­стеми охорони здоров’я, створення умов для самореалізації молодого покоління; у сфері зовн.-­­політ. діяльності — багатовекторність міжнар. політики України, що мала втілювати як повномасштабну інтеграцію в європ. і світ. співтовариство, в «атлантичні структури», формування умов для вступу до ЄС, так і розширення співробітництва у рамках СНД. 1997 КМ України очолив чл. політвиконкому НДП В. Пустовойтенко, міністром призначено чл. НДП А. Толстоухова. 1996–98 Є. Ку­шнарьов був главою Адміністрації Президента України Л. Кучми. До потуж. кола центр. і регіон. номенклатури НДП увійшли 12 голів держадміністрацій, у складі ВР України 2-го скликання (1994–­98) сформовано групу з 21-го депутата — чл. НДП. Партія взяла участь у виборах до ВР України 3-го скликання, що відбулися 29 березня 1998. Верхню частину вибор. списку представляли нар. депутати України, низка вищих посадовців уряду та облдержадміністрацій, відомі політ. і громад. діячі. До першої п’ятірки списку увійшли В. Пустовойтенко, А. Матвієнко, І. Плющ, М. Сирота, А. Кінах. Враховуючи авторитет парт. лідерів і використання адм. ресурсу, шанси НДП на парламент. виборах оцінювали досить високо, однак результати голосування виявилися доволі незначними. У багатомандат. заг.-­держ. вибор. окрузі НДП здобула підтримку 1 331 460 виборців (5,01 % голосів при вибор. ба­р’єрі у 4 %) та посіла 5-е м. серед 30-ти учасників виборів. Партія подолала вибор. бар’єр у 19-ти регіонах, мала найвищий рейтинг у Вінн. обл. (12,4 %); не подолала — у Києві та деяких областях Сх. України. У багатомандат. вибор. окрузі вона отримала 17 мандатів, ще 13 — в одномандат. округах. Лідера НДП А. Матвієнка обрано нар. депутатом України в одномандат. вибор. окрузі № 17 Вінн. обл. Незважаючи на невисокі результати, за рахунок депутатів-мажоритарників НДП створила у ВР України фракцію, до якої увійшло 89 депутатів (2-а за чисельністю після фракції КПУ). Хоча НДП не вдалося досягнути успіху в боротьбі за посади спікера парламенту, 1-го віце-спікера та віце-спікера, її депутати очолили 5 парламент. комітетів.

Невдала участь партії у президент. виборах 1999 зумовила не лише парт. кризу, але й призвела до розколу через утворення 2-х конфліктуючих між собою угруповань — прихильників В. Пустовойтенка, які виступали за повну підтримку Л. Кучми, та А. Матвієн­ка, які підтримували Президента з певними застереженнями. На 1-му етапі 4-го з’їзду НДП (22 лис­топада 1998) ухвалено Концепцію вимог до канд. на посаду Президента України, що у січні 1999 у вигляді відповід. угоди була доведена до Президента Л. Кучми, однак він відхилив ці вимоги. Натомість В. Пустовойтенко, який входив до найближчого оточення Л. Кучми, з метою консолідації регіон. політ. еліт у передвибор. кампанії на користь чинного Президента ініціював створення 15 січня 1999 Всеукр. об’єднання демократ. сил «Злагода» (до ньо­­го увійшла низка політ. партій і громад. організацій, що загалом нараховували понад 300 тис. осіб). Ці дії підтримала більшість політ­ради та політвиконкому НДП і делегатів 2-го етапу 4-го з’їзду НДП (14–15 травня 1999), які про­голосували за повну підтримку кандидатури Л. Кучми. У відповідь на це А. Матвієнко склав із себе обов’язки голови і вийшов з НДП, разом із ним вийшла значна група парт. активістів, зокрема 11 депутатів ВР України. На з’їзді партії одноголосно обрано нового лідера — В. Пустовойтенка, вона стала одним із ініціаторів організації у червні 1999 блоку політ. партій «Наш вибір — Леонід Кучма!» (об’єднав 25 партій), що, зрештою, відіграло вагому роль у перемозі Л. Кучми на президент. виборах 1999. Однак у найближчому майбутньому НДП була відсторонена від виконав. і за­конодав. влад. вертикалі. Це спричинило відтік актив. кадрів і перетворило партію на пересічну політ. організацію «другого ешелону», хоча певний час вона, спираючись на свою «брендову» назву та розгалужену мережу регіон. організацій, продовжувала діяти за інерцією, намагалася брати участь у всіх вагомих суспільно-політ. акціях. У грудні 1999 ВР України не підтримала кандидатуру В. Пу­стовойтенка під час переобрання на посаду Прем’єр-міністра України і обрала головою уряду В. Ющенка, що започаткувало докорінні зміни у конфігурації політ. сил в Україні. Знач. втрат зазнала партія й у ВР України. Незважаючи на те, що фракція НДП стала одним із організаторів створення парламент. більшості, що на поч. 2000 відсторонила від керівництва ВР України представників лівих партій, це не убезпечило її від позбавлення контролю над парламент. комітетами. Не покращило ситуацію і обрання Головою ВР України чл. політради і політвиконкому НДП І. Плюща (лютий 2000), оскільки він діяв як практично самост. політик. Унаслідок цього у грудні 2000 фракція НДП скоротилася до 20-ти депутатів, її залишили відомі політики, зокрема Ю. Єхануров та А. Кінах. У ході підготовки до наступ. парламент. виборів 2000–01 керівництво НДП підписало угоди про стратег. партнерство з Партією промисловців і підприємців України, Демократ. партією Укра­їни, Респ. Християн. партією, Ліберал. партією України (онов­леною), Аграр. партією України (АПУ), що підсилило її позиції. Під час політ. кризи та розгортання акції «Україна без Кучми» НДП зі своїми союзниками проводила масові акції на захист Президента Л. Кучми. 29 листопада 2001 В. Пустовойтенко (НДП), М. Гладій (АПУ), М. Азаров (Партія регіонів), С. Тигіпко (партія «Трудова Україна»), А. Кінах (Партія промисловців і підприємців України) підписали спільну заяву про утво­рення вибор. блоку політ. партій «За Єдину Україну!», що, як провладна структура, користувався підтримкою Президента Л. Кучми. У вибор. списку блоку чл. НДП посіли другу позицію (після АПУ) — 37 канд. (17,8 %), В. Пустовойтенко увійшов до вибор. списку під № 6. В одномандат. округах НДП представляли 52 кандидати. За результатами парламент. виборів у ВР України 4-го скликання створ. фракцію НДП, що на поч. 2004 нараховувала 14 нар. депутатів. У грудні 2004 сформовано об’єднану депутат. фракцію партії «Трудова Україна» та НДП. Під час президент. вибор. кампанії 2004 НДП не спромоглася висунути на посаду Президента України влас. канд. і, після низки переговорів із претендентами, підтримала кандидатуру В. Януковича. В умовах браку ресурсів у виборах до ВР України 5-го скликання (26 березня 2006) партія взяла участь у складі Блоку НДП (60 % зареєстрованих від нього канд. у нар. депутати України ста­новили чл. НДП). До першої п’я­тірки вибор. списку увійшло 4 пред­ставники НДП: Л. Супрун (№ 1), В. Пустовойтенко (№ 2), М. Павлюк (№ 3), С. Куніцин (№ 4). Підсумки невдалої участі у виборах (0,49 % голосів) були підведені на засіданні політвиконкому НДП (3 квітня 2006), що розцінив їх як повний провал. З метою кардинал. модернізації партії політвиконком прийняв рішення про розроблення нової редакції програми НДП та концепції розбудови партії на період 2006–11, у руслі оновлення керів. складу головою партії обрано Л. Супрун. Наприкінці травня 2006 з ініціативи НДП створ. Коаліцію громад.-політ. сил України, до якої увійшло 25 політ. партій (основу склали НДП, Ліберал.-демократ. партія патріотів України, КП робітників і селян), а також низка громад. організацій. Однак через малопотужність коаліц. партій, знач­ну амплітуду їхніх політ. уподобань — від ліберал. до радикал.-комуніст., це утворення не набуло практ. втілення. Не вдалося досягнути угоди про спільні дії і з Нар. партією. За таких обставин НДП взяла участь у позачерг. виборах до ВР України 6-го скликання (30 вересня 2007) у складі вибор. блоку Л. Супрун — Укр. регіон. актив (УРА). З 388-ми зареє­с­трованих Центр. вибор. комісією канд. у нар. депутати України від блоку чл. НДП становили понад 90 %, до першої п’ятірки вибор. списку увійшли Л. Супрун, С. Куніцин, О. Дьомін, С. Татусяк, Т. Ти­мочко (усі — чл. НДП). Однак пред­ставники блоку і, відповідно, пар­­тії до парламенту обрані не були. 2010 НДП взяла участь у президент. вибор. кампанії і висунула на посаду Президента України кандидатуру Л. Супрун. У 1-му турі голосування (17 січня 2010) вона отримала підтримку 47 349 виборців (0,19 % голосів), напередодні 2-го туру Л. Супрун закликала виборців віддати свої голоси за кандидатуру Ю. Тимошенко. Нині, діючи у позапарламент. сфері, НДП активно реагує на актуал. події суспільно-політ. життя України.

Завантажити статтю