Народна рада Закарпатської України

НАРО́ДНА РА́ДА ЗАКАРПА́ТСЬКОЇ УКРАЇ́НИ — вищий орган державної влади, встановленої у Закарпат­ті після визволе­н­ня краю радянською армією від угорської окупації в жовтні 1944. Обрана на 1-му зʼ­їзді нар. комітетів Закарп. України 26 листопада 1944 у складі 17-ти осіб. Головою Н. р. З. У., місцем пере­бува­н­ня якої став Ужгород, обрано 1-го секр. створ. напередодні (19 листопада) КПЗУ І. Туряницю, його заст. — П. Лінтура і П. Сову. Осн. зав­да­н­ня — реалізація ріше­н­ня 1-го зʼ­їзду нар. комітетів про «воз­зʼ­єд­на­н­ня» Закарп. України з УРСР у складі СРСР під керівництвом (контролем) КПЗУ через ви­да­н­ня декретів і по­станов т. зв. пере­хід. періоду, спрямов. на радянізацію краю. У декреті № 2 вказано, що уряд. органом Н. р. З. У. є «Вісник Народної ради Закарпатської України» та г. «Закарпатська Україна». Одним із перших декретів Н. р. З. У. від 18 грудня 1944 створ. Спец. суд та слідчу комісію для роз­гляду справ тих, хто спів­працював зі старим режимом, та ін. ворогів рад. влади. Також організовано прокуратуру, органи без­пеки й нар. міліції, нар. дружини та ін. місц. органи, що стали допоміж. ланкою рад. ре­пресив. системи. Згідно з декретом від 9 січня 1945 вся повнота влади у Закарп. Україні належала народові та здійснювалася через обрані ним пред­ставн. органи — нар. комітети на місцях і Нар. раду в центрі. Остан­ній на­дано право кон­тролювати діяльність місц. органів держ. влади і за необхідності при­значати їхні пере­вибори. До компетенції Н. р. З. У. як єдиного законодав. і вищого виконав. органу влади Закарп. України належало керівництво всім екон., політ. і культур. жи­т­тям краю, для чого сформовано виконавчо-роз­поряд. орган — уряд Закарп. України у складі президії та її уповноважених і від­повід­ні упр., від­діли, бюро, зокрема 1944–45 вона декретувала націоналізацію землі, ф-к, заводів, шахт, банків, транс­­порту, засобів звʼязку й оголосила їх нар. власністю (вже до кін. 1945 у Закарпат­ті націоналізовано 276 пром. під­приємств). Процес колективізації с. господарства, що тривав до серед. 1950, завершився створе­н­ням 546-ти колго­спів, яким належало майже 97 % усіх госп-в та орних земель. Також здійснено пере­творе­н­ня соціаліст. характеру і в галузі нар. освіти, культури, охорони здоровʼя тощо. Так, у січні 1945 Н. р. З. У. ухвалила декрет «Про вільну зміну релігії», що фактично започаткував пере­слідува­н­ня УГКЦ, до якої належало понад 60 % вірян краю (реєстрацію її общин спочатку обмежено, а згодом повністю припинено, у лютому 1949 унійну віру оголошено поза законом). Ін. декретом Церкву від­окремлено від держави, а школу — від Церкви. Уже 1945 у Закарпат­ті діяло 500 початк. і 30 серед. шкіл, 6 г-зій, у жовтні того ж року від­крито Ужгород. університет із 4-ма ф-тами (навч. по­всюди вели українською мовою, але ви­вче­н­ня російської мови було обовʼязковим). Адм. шляхом вирішено й складне пита­н­ня щодо нац. приналежності корін. насел.: спец. указом заборонено офіційно вживати істор. самона­зву «русини», у ви­даних у звʼязку з пере­писом насел. 1946 закарпатцям паспортах у графі «національність» зʼявився запис «українець». Здійснені 1944–45 Н. р. З. У. за актив. під­тримки парт. органів і воєн. адміністрації СРСР пере­творе­н­ня сприяли радянізації краю та завершилися його повним інте­грува­н­ням у тоталітарно-комуніст. структуру та сталін. систему СРСР. Після ратифікації рад.-чехословац. договору 1945 про «воз­зʼ­єд­на­н­ня Закарпатської України з радянською Україною в складі СРСР» і створе­н­ня 22 січня 1946 Закарпатської області Н. р. З. У., що виконала свої зав­да­н­ня, припинила існува­н­ня.

Завантажити статтю