Надсяння — Енциклопедія Сучасної України

Надсяння

НАДСЯ́ННЯ – давня українська етнічна земля. Ін. назва – Посяння. Розташ. вздовж обох берегів р. Сян (звідси й назва) на Пн. від Лемківщини на укр.-польс. (до виселення українців 1945–51) прикордонні. З Пд. на Пн. Н. охоплює частини Низьких і Середніх Бескидів, Під­гір’я і Надсян. низовини. У 10–14 ст. воно входило до складу Київ., згодом – Галицько-Волин. держав. Із часів завоювань польс. короля Казимира III Великого (1340–49), який приєднав до Польщі значну частину земель Галицько-Волин. держави, Н. опинилося в кордонах Руського воєводства, створ. Польщею з центром у Львові. До нього входило 5 земель: Белз., Галиц., Львів., Перемишл., Сяніцька. Після 1-го поділу Польщі 1772 – у складі Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина), 1918–19 – ЗУНР, 1919 – вересень 1939 – Польщі. Після поразки останньої на підставі Угоди про дружбу та кордони від 28 вересня 1939 Н. поділено між СРСР і Німеччиною (див. Молотова-Ріббентропа Пакт) вздовж р. Сян: лівобережжя увійшло до створ. німцями Генеральної губернії, правобережжя – до УРСР. Після поч. нім.-рад. вій­ни 22 червня 1941 Н., разом із усією Галичиною, опинилося у складі Ген. губ., наприкінці липня 1944 його зайняли рад. війська. Восени того ж року СРСР погодився на встановлення кордону з Польщею вздовж Керзона лінії зі зміщенням її на користь Польщі за рахунок укр. і білорус. (Пн. Підляшшя; див. Холмщина й Підляшшя) земель, у деяких місцях – до 50–60 км.

Н., що історично складало тер. Зх. Галичини, у давнину було заселено переважно пращурами українців, але від 14 ст. неухильно полонізувалося. Якщо до завоювань польс. короля Казимира III Великого укр.-польс. етнічне розмежування проходило західніше Ряшева і східніше Ясла та Горлиць (із взаєм. міжетніч. вкрапленням обабіч суціл. лінії етніч. розмежу­вання), то до поч. 20 ст. етнічна межа істотно пересунулася на Сх. і наблизилась до лінії Ярослав (і навіть далі ) – Сянок. Хоча на Пн. до межі з Холмщиною вона залишалась практично без змін, проте на самій Холмщині межа посунулася до Томашева–Замостя–Красностава. Остаточно долю Н. вирішив Договір між СРСР і Польщею про рад.-польс. держ. кордон від 16 серпня 1945, укладений на підставі рішень Кримської конференції 1945, згідно з яким майже все Н. (за невеликими винятками) залишилось у складі Польщі. Гол. містом Н. є Перемишль (давній важливий центр укр. культури), знач., хоча кількісно невеликими, – Яро­слав і Сянок, меншими – Березів, Лежайськ, Переворськ, Радимно. Полонізація Н. здійснювалася шляхом переселення сюди польс. колоністів (згодом – сполонізов. німців) і внаслідок переходу місц. насел. на польс. мову та прийняття римо-католицизму. У повоєн. час, після виселення українців з Н., у тих його пн.-зх. частинах, що були раніше укр., залишилися тільки укр. анклави, як, напр., с. Тарнавка. На пд.-сх. околиці Ряшева у с. Залісся збереглася колишня греко-катол. церква, переобладнана під костел. Загалом до поч. 2-ї світ. вій­ни на Зх. від тодіш. укр.-польс. етніч. межі проживало (без т. зв. замішанців) бл. 40 тис. українців, з яких половина розмовляла польс. мовою. Від осені 1944 до липня 1946 з Польщі до УРСР депортовано (офіц. мовою – евакуйовано) понад 480 тис. українців: бл. 200 тис. – з Холмщини і Пд. Підляшшя, решта – із Зх. Галичини (Лемківщина і Н. – тер. на Пн. Сх. від Лемківщини і на Зх. від Холмщини). Отже, можна вважати, що з Н. (у ширшому від геогр. понятті) до СРСР вивезено до 180 тис. осіб, окрім них – ще бл. 100 тис. лемків (див. Депортація). Решту українців у ході Акції «Вісла» 1947 розсіяно на т. зв. понім. землях, що складають третину тер. сучас. Польщі. Виселення українців до УРСР і пн. та зх. земель у самій Польщі супроводжувалося масовим насиллям над ними. Його уособленням стало поголовне знищення жителів с. Павлокома. Частина українців Н. уникла депортації або згодом повернулася на рідну землю. Найбільше їх проживає у Перемишлі, де діють комплекс укр. шкіл ім. М. Шашкевича (початк. школа, г-зія, ліцей), в якому навч. бл. 250 дітей; Нар. дім, зведений на кошти українців у 19 ст. (після 2-ї світ. вій­ни націоналізований, нині викуплений у держави); Пд.-Сх. наук. ін-т, що досліджує проблеми польс.-укр. культур. взаємин, діяльність Церкви. Місц. осере­док Об’єдн. українців у Польщі проводить різноманітні укр. культ.-осв. заходи та значну роботу з відтворення і збереження місць укр. істор. пам’яті в Н., зокрема спільно з Яворів. осередком т-ва «Надсяння» (Львів. обл.) доглядає могилу автора музики до гімну України М. Вербицького у с. Млини, а також місця масових поховань українців, які загинули під час 2-ї світ. вій­ни та після її закінчення в Пикуличах (на околиці Перемишля), Бірчі, Павлокомі та ін. місцях. Започатковано програму «Повернення» для тих, кого за акцією «Вісла» 1947 вивезено з рідних земель. Значну душпастир. роботу веде греко-катол. Церква, легалізована в Польщі на поч. 1990-х рр.

Літ.: Німчук І. За Сяном: З поїздки по Ломжинському деканаті. Л., 1932; Кубійович В. Територія і людність українських земель. Л., 1935; Пшеп’юрська М. Надсянський говір. Варшава, 1938; Кубійович В. Географія українських і сумежних земель. 2-е вид. Краків; Л., 1943; Тарнович Ю. На згарищах Закерзоння. Торонто, 1954; Кубійович В. Українці у Генеральній Губернії, 1939–1941: Історія Українського Центрального Комітету. Чикаґо, 1975; Його ж. Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини) на 1. 01. 1939: Національна статистика Галичини. Вісбаден, 1983; J. Motylewicz. Miasta ziemi przemyskiej i sanockiej w XVII і XVIII w. Przemyśl, 1993; Макарчук С. А. Українська республіка галичан. Л., 1997; Losy cerkwi w Polsce po 1944 roku. Rzeszόw, 1997; G. Babiński. Pogranicze polsko-ukrańskie: Etniczność, zróżnicowanie re­ligijne, tożsamość. Kraków, 1997; K. Girtler. Przemyśl w zaraniu doby autonomicznej. Przemyśl, 1999; R. Drozd. Polityka władz wobec ludnosci ukraińskiej w Polsce w latach 1944–1989. Warszawa, 2001; Сергійчук В. Український здвиг: Закерзоння, 1939–1947. К., 2004; Łemkowie, Boj­kowie, Rusini – historia, współczesność, kultura materialna i duchowa. Zielona Góra; Svidnik, 2015.

Ю. І. Макар

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
Ю. І. Макар . Надсяння // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71323 (дата звернення: 16.09.2021)