НАКОНЕ́ЧНИЙ Андрій Михайлович (31. 05. 1905, с. Урмань, нині Бережан. р-ну Терноп. обл. — 15. 09. 1983, Тернопіль, похов. у м. Бережани) — живописець. Чоловік Є. Наконечної. Служив 1926–28 у польс. війську. Створював декорації до ви­став драмгуртків. Навч. у приват. школах проф. Гофмана та А. Терлецького при Краків. АМ (1929–33). Спів­­автор стінопису церкви Вознесі­н­ня Господнього у с. Настасів (нині Терноп. р-ну, 1930–31, кер. групи Д.-М. Горняткевич). Учасник худож. ви­ставок від 1935. На замовле­н­ня Андрея Шептицького 1938–39 працював над копіями фресок каплиці Чесного Хреста у Вавел. замку (Краків). Член гуртка «Зарево» (1929–33), Спілки укр. образотвор. мистців (1941–44). Від пере­слідува­н­ня краків. ґестапо змушений тікати до Кеніґсберґа (Сх. Прусія, нині Калінін­град, РФ). Від 1941 — у Львові, обраний заст. референта пропаганди уряду Укр. держ. правлі­н­ня. 30 червня 1941 був у будинку товариства «Просвіта» у Львові під час проголоше­н­ня Акта від­новле­н­ня Української Держави, під­німав нац. прапор на башті Княжої гори. В уряді Я. Стецька за­ймався пита­н­нями культури та мистецтва, роз­робляв зразки військ. від­знак ОУН. Завдяки попереджен­ню уник арешту ґестапо. Повернувшись у рідне село, працював у каменоломні, лісництві; від 1954 — маляр Бережан. шлях. служби. Від 1958 — у Тернополі. У 1960-і рр. малював майстерно, але до СХ не прийнятий як «не благонадійний». Від 1973 — паралізований. Пере­слідуваний нім. і рад. владами, не мав можливості ви­ставляти роботи. Посмертні персон. ви­ставки — у Тернополі (1991, 2005), Бережанах (1991, 1994), Львові (2000). Основні галузі — станк. (порт­рети, пейзажі) і монум. малярство (ікони, роз­писи церков). На основі традицій візант. мистецтва виробив оригін. манеру іконопису. У творчості пере­важає ідея незалеж. України.