НАВРО́ЦЬКИЙ Борис Олексі­йович (14(26). 04. 1894, Київ — 10. 02. 1943) — літературо- та музико­знавець. Закін. Університет св. Володимира у Києві (1917), де від­тоді й працював (нині Київ. університет): від 1924 — завідувач кафедри укр. літ-ри; одночасно 1922–23 викладав теорію музики в Київ. консерваторії; від 1926 очолював секції шевченко­знавства, сло­вʼян. літ-ри, від 1927 був ученим секр. Київ. філії Ін­ституту Т. Шевченка (1930–34 — в. о. дир. ін­ституту). 1934–35 — завідувач кафедри Ростов. університету (м. Ростов-на-Дону, РФ); від 1935 — науковий спів­робітник Ін­ституту світ. літ-ри АН СРСР (Москва) та, водночас, проф. Моск. консерваторії. Заарешт. 1936 за сфабриков. звинуваче­н­нями. Покара­н­ня від­бував у концтаборах на Колимі, де 1940 його по­вторно засуджено до 10-ти р. увʼязне­н­ня. За ін. даними — роз­стріл. 1937. Реабіліт. 1957. Досліджував пита­н­ня теорії мистецтва. Автор нарису, присвяч. теорії поезії «Мова та пое­зія» (Х.; К., 1925), а також низки роз­відок з теорії музики («Мовна інтонація та музика», 1923; «Ораторське мистецтво та його сучасне значе­н­ня», «Поезія і музика»; обидві — 1925). Серед праць шевченкозн. тематики — ґрунт. моно­графія «“Гайдамаки” Тараса Шевченка» (Х., 1928), у ній докладно простежено всі можливі й вірогідні істор. та літ. джерела поеми, досліджено особливості жанру, композиції, стилю тощо, та зб. статей «Шевченкова творчість» (Х.; К., 1931), чільне місце в яких за­ймають про­блеми соціол. та інтонац.-композиц. аналізу його творів, ви­вче­н­ня способів римува­н­ня в поезіях Т. Шевченка, особливості стилю поем «Княжна», «Наймичка» та ін.