Нефрологія

НЕФРОЛО́ГІЯ (від грец. νεφρός — нирка і ...логія) — роз­діл медичної науки, що ви­вчає аспекти етіології та патогенезу, роз­робляє і вдосконалює методи діагностики, лікува­н­ня та профілактики спадкових і набутих первин­них і вторин­них уражень нирок на всіх етапах їх роз­витку. У 1950–60-х рр. Н. ви­окремилася у самост. роз­діл внутр. медицини з важливим соц.-екон. значе­н­ням, оскільки вперше було впроваджено у клін. практику діалізні методи лікува­н­ня (гемодіаліз і перитонеал. діаліз) та транс­плантацію нирки (як трупної, так і від живого донора). До осн. нефрол. захворювань належать гломерулонефрит, пієлонефрит, інтерстиціал. нефрит, діабетична та гіпертензивна нефропатії. Серед зав­дань Н. — ви­вче­н­ня причин виникне­н­ня, механізмів роз­витку, про­гнозува­н­ня пере­бігу захворювань нирок та удосконале­н­ня технологій їхнього лікува­н­ня, опрацюва­н­ня способів сповільне­н­ня хроніч. хвороби нирок; удосконале­н­ня методів гемодіалізу та перитонеал. діалізу в лікуван­ні хворих на хронічну хворобу нирок V стадії; імплементація наук.-об­ґрунтов. принципів веде­н­ня пацієнтів із транс­плантов. ниркою; покраще­н­ня організації спеціалізов. мед. допомоги дорослим і дітям із захворюва­н­нями нирок; удосконале­н­ня нац. реєстру хворих на хронічну хворобу нирок та з гострим по­шкодже­н­ням нирок.

Історія роз­витку Н. сягає давніх часів. Описи клін. проявів захворювань нирок є у роботах Гіп­пократа, Галена й Авіцен­ни. Ви­вче­н­ня структури і функцій нирок у 18–19 ст. висвітлено у працях англ. лікаря Р. Брайта, шотланд. токсиколога Р. Крістісона, нім. патолого­анатома Ф. Генле. 1783 О. Шумлянський у дисертац. роботі «De structura renum» («Про будову нирок»), виконаній у Страсбур. університеті (Франція), вперше описав гістол. будову нирки. На формува­н­ня Н. мали вплив роботи І. Мечникова та його послідовників, що сприяли роз­витку імунології, екс­перим. імунонефрології. 1900 В. Ліндеман створив екс­перим. модель токсич. нефриту у кроликів. Засновник Київ. терапевт. школи Т. Яновський описав низку діагност. симптомів гострого нефриту й уремії. 3 квітня 1933 в Херсоні вперше у світ. мед. практиці Ю. Вороний здійснив клін. транс­плантацію нирки. Пере­саджена нирка функціонувала 48 год. Ю. Вороний після 2-ї світової вій­ни здійснив ще 4 подібні операції, що дало поштовх для роз­витку транс­плантології у світі. 1943 створ. апарат «штучна нирка», який згодом удосконалено і впроваджено в клін. практику.

В Україні Н. як самост. мед. дисципліна роз­вивається від 1965, коли на клін. базі однієї з каф. терапії Київ. мед. ін­ституту (нині Нац. мед. університет) створ. від­діл терапевт. нефрології (перший зав. — А. Пелещук, 1973–2002 — Л. Пиріг) Київ. НДІ захворювань нирок та сечовивід. шляхів (урології) (див. Урології Ін­ститут НАМНУ), в якому проводили дослідж. з етіології, патогенезу, клініки, діагностики та лікува­н­ня гломерулонефриту, хроніч. нирк. недо­статності, а також порушень систем організму у хворих нефрол. профілю; здійснювали під­готовку лікарів-нефрологів. На базі цього від­ділу вперше роз­почато за­стосува­н­ня гемодіалізу в Україні. Згодом від­діл. Н. від­крито в обл. лікарнях у Дні­пропетровську (нині Дні­про, 1967), Луганську (1968), Донецьку, Одесі, Харкові, Черкасах (усі — 1970), а згодом — і в ін. регіонах України.

Н. як наук. спеціальність в Україні роз­вивалася на базах від­ділу терапевт. нефрології Київ. НДІ захворювань нирок і сечовивідних шляхів (урології), каф. внутр. медицини Київ. мед. ін­ституту (А. Пелещук, Т. Никула), каф. пропедевтики внутр. хвороб Харків. (Ж. Семидоцька, В. Лісовий), Донец. (О. Дядик, О. Синяченко) та Львів. (Б.-М. Ковалів) мед. ін­ститутів, Харків. НДІ терапії (І. Топчій). 1973 в Київ. НДІ захворювань нирок та сечовивід. шляхів (урології) В. Карпенко провів першу успішну транс­плантацію нирки в Україні, 1976 у від­ділі терапевт. нефрології впроваджено в клін. практику проведе­н­ня нефробіо­псії і морфол. верифікацію діа­­гнозу, 1977 організовано перше від­діл. гемодіалізу і транс­плантації нирки. 1995 створ. першу каф. нефрології в Київ. ін­ституті удосконале­н­ня лікарів (нині Нац. мед. академія післядиплом. освіти), яку очолив Л. Пиріг. 2001 шляхом реорганізації Ін­ституту урології та нефрології АМНУ створ. Нефрології Ін­ститут НАМНУ.

Протягом остан. десятиріч в Україні, як і в багатьох країнах світу, однією з найбільш актуал. про­блем залишається профілактика, своєчасна діагностика та ефективне лікува­н­ня хвороб сечової системи. Це повʼязано, перш за все, з тим, що хворобам нирок притаман. про­гресуючий пере­біг із по­ступовим зниже­н­ням функції нирок та необхідністю за­стосува­н­ня нирк. заміс. терапії. Сповільне­н­ня темпів про­гресува­н­ня захворювань нирок можливе лише за умови створе­н­ня ефектив. організац. моделі на­да­н­ня нефрол. допомоги, роз­робле­н­ня нових методів ран­ньої діагностики та лікува­н­ня. Тому від 2002 фахівці детально ви­вчають епідеміологію захворювань нирок серед дорослого і дит. насел. регіонів України, створ. регіон. і нац. реєстри хворих на хронічну хворобу нирок, з гострим по­шкодже­н­ням нирок і з транс­плантов. ниркою (2006 нац. реєстр включено до реєстру Європ. нирк. асоц.). 2003 в Україні роз­роблено та впроваджено в практику організац. модель на­да­н­ня спеціалізов. нефрол. допомоги. Описано варіанти вторин. імунодефіциту у хворих на гломерулонефрит із нефротич. син­дромом і ви­значено диференці­йов. лікув. під­ходи до за­стосува­н­ня лікар. засобів імунотроп. дії. Ви­вчено роль ендотелій-залеж. чин­ників, значе­н­ня фібронектину, гомоцистеїну, дисліпідемій, а також процеси адаптації та дезадаптації у хворих на хроніч. гломерулонефрит. Доведено, що син­дром гіперліпопероксидації та гіпер­урікемія є факторами про­гресува­н­ня хроніч. нирк. недо­статності. Проведено цикл дослідж. діабетич. нефропатії. Зокрема за­пропоновано комплекс методів для ви­значе­н­ня ролі тубулоінтерстицію нирок у про­гресуван­ні діабетич. нефропатії, ви­вчено значе­н­ня інгібіторів ангіотензинперетворючого фермента і низькомолекуляр. гепаринів у гальмуван­ні про­гресува­н­ня хвороби. За­пропоновано цитокінову модель роз­витку гломерулопатій (зокрема діабетичної). Ви­вчено роль прозапал. цитокінів у про­гресуван­ні хроніч. хвороби нирок, виділено цитокін. маркери її про­гресува­н­ня та про­гнозува­н­ня пере­бігу. Створ. критерії вибору діаліз. мем­бран із позиції цитокін. моделі про­гресува­н­ня хроніч. хвороби нирок. Ви­значено імунол. предиктори роз­витку пієлонефриту з частими рецидивами та за­пропоновано оригін. концепцію імуногенезу хроніч. рецидивуючого пієлонефриту. Виявлені особливості функціон. активності цитокінів залежно від етіол. чин­ників запале­н­ня нирок до­зволили індивідуалізувати імунокорекцію. Встановлено взаємозвʼязок оксалурії з поруше­н­нями кількіс. складу індиген. мікробіо­ти кишківника, що характеризується дефіцитом лактобактерій з оксалатде­градувал. активністю, і за­пропоновано шляхи їх корекції для зниже­н­ня екс­креції оксалату та попередже­н­ня рецидивів пієлонефриту. За­пропоновано діагност.-лікув. алгоритм під­вище­н­ня ефективності антибактеріал. терапії та профі­лактики рецидивуючих інфекцій сечової системи.

Проведені вперше в укр. популяції дослідж. імунофенотипу до­зволили ви­значити предиктори роз­витку хроніч. гломерулоне­фриту з нефротич. син­дромом у дорослих і дітей, встановлено найбільш про­гнозонегативні антигени, які є додатк. маркерами стероїдорезистентності та формува­н­ня хроніч. нирк. недо­статності. Ви­вчено особливості персистенції важкої анемії у хворих на хронічну хворобу нирок VД стадії та її резистентності до ЕПО-терапії, їх звʼязок з напруженістю хроніч. запале­н­ня, наявністю колонізації носоглотки метицилін-резистент. золотистим стафілококом (MRSA), субклін. гіпотиреозом, гіпер­пролактинемією, дисбалансом вегетатив. нерв. системи, нутрицій. статусом. Доповнено діагност.-лікув. алгоритм для пацієнтів з хроніч. хворобою нирок VД стадії та анемією включе­н­ням у комплекс лікува­н­ня препаратів з антиокси­дант. дією. За­пропоновано алгоритм диференці­йов. показань до за­стосува­н­ня методів діаліз. нирково-заміс. терапії у кардіохірург. пацієнтів з поруше­н­ням функції нирок залежно від клін. ситуації, що сут­тєво зменшило шпитал. летальність таких хворих.

Нині в Україні під­готовку фахівців-нефрологів здійснюють в Ін­ституті нефрології НАМНУ, Нац. і Харків. мед. академіях післядиплом. освіти. Роз­витку Н. в країні сприяє Нефрологів і фахівців з транс­плантації нирки Українська асоціація. Осн. наук. нефрол. школи діють в Ін­ституті нефрології НАМНУ (М. Колесник, І. Дудар, І. Багдасарова, Н. Степанова), Нац. мед. університеті (В. Мойсеєнко), Нац. мед. академії післядиплом. освіти (Д. Іванов); Терноп. (Л. Мартинюк) та Буковин. (Чернівці; Л. Зуб) мед. університетах.

Завантажити статтю