Нечипорук Купріян Маркович — Енциклопедія Сучасної України

Нечипорук Купріян Маркович

НЕЧИПОРУ́К Купріян Маркович (березень 1895, с. Громи Уман. пов. Київ. губ., нині Уман. р-ну Черкас. обл. – 22. 06. 1968, там само) – майстер художньої кераміки. Ремеслу навчився в сусідів – гончарів Марка і Софії Шевчуків, Г. Грушовенка. Під час 1-ї світ. вій­ни як солдат рос. армії потрапив у полон, в якому перебував 3 р. (в Австрії). На поч. 2-ї світ. вій­ни був мобілізований у труд. армію та вивезений на Урал (м. Челябінськ, РФ). 1945 повернувся в рідне село, де мешкав усе життя. Виготовляв ритуал. керам. фігурки («свистунці»), дотримуючись давніх укр. нар. традицій, поширених на Уманщині (підготовка глини, поливи й фарб, технологія виготовлення виробів, орнаментування). Здавна українці закликали весну не тільки піснями-веснянками, а й імітацією співу птахів – ритуал. свистом. Глиняні «свистунці» в цьому обряді виконували важливу роль – будили Сонце від зимового сну. Технологією створення таких виробів Н. володів віртуозно. На дерев'я­ну паличку набирав грудку глини, надавав їй певної форми, протикав розщелину (наскріз. отвір), вибирав на «свистку» вихід, робив бокові отвори й знімав з палички. Потім підправляв форму, надавав їй виразності. Готового «свистунця» занурював у чорну поливу (виготовляв із смоли, гудрону – в'язкої рідини чи твердого асфальтоподіб. продукту чорного кольору з блискучим зламом) і ставив у піч. Ще гарячими вироби розмальовував традиц. знаками-символами: «хвильками» (вода), «хмеликами» з листям і квітами (нескінченність буття), прямими смугами (люд. доля), п'ятипелюстк. квітками й кружечками в крапках (сонце). Колір орнаменту обов'язково жовтий, рожевий і зелений. Такі барвники виготовляв із соку рослин, додавав до фарб каолін (осад гірських порід, білого кольору) і звичайне борошно. Найпоширеніші образи майстра – півник із пишним хвостом, кінь-велетень, вершник у високій шапці на маленькому конику, «солдатики», жін. і чол. постаті. Сюжети й персонажі у Н. різноманітні: «Двоє з базару йдуть – він гуску несе», «Вовк скубе гуску», «Лисиця з'їла півня», «Солдат на великому коні», «Солдат на гусці їде», «Солдат на півникові», «Солдат на барані – затулив очі руками та їде навмання», «Сова», «Козенятко», «Баранець», «Півник», «Олень», «Пташка». Під час голоду 1946–47 «свистунці» як дит. іграшки вимінював в Умані на харчі, у 1950–70-х рр. свої унікал. вироби продавав на уман. базарі за мізерну ціну. Колекція «свистунців» Н. зберігається в Уман. краєзн. музеї.

Н. С. Тульчинська


Покликання на статтю