Никодим — Енциклопедія Сучасної України

Никодим

НИКОДИ́М (Кротков Микола Васильович; 29. 11(11. 12). 1868, с. Погрешино Костром. губ., нині Погост Іванов. обл., РФ – 21. 08. 1938, м. Яро­славль, РФ) – церковний діяч РПЦ. Закін. Костром. духовну семінарію (1889) і Київ. духовну академію зі ступ. канд. богослов’я (1900). 25 лю­того 1890 рукопоклад. у сан священика, 13 серпня 1899 пострижений у чернецтво. 8 січня 1903 возвед. у сан архімандрита. Від 1900 – доглядач Владикавказ. духов. уч-ща (нині РФ), від 1902 – в. о. інспектора Кутаїс. духов. семінарії (нині Грузія); від 1903 – ректор Олександрів. місіонер. духов. семінарії (м. Ардон), від 1905 – Псков. духов. семінарії (обидва – нині РФ). 11 листопада 1907 хіротонізов. на єпископа Аккермансь­кого, вікарія Кишинів. єпархії; від 16 листопада 1911 – єпископ Чигиринський, 2-й вікарій Київ. єпархії, настоятель Михайлів. Золотоверхого монастиря (Київ). Під час 1-ї світ. вій­ни очолював Ком-т київ. духовенства з піклування про біженців. Дотримувався право-монархіч. поглядів, у грудні 1916 надіслав імператору Миколі ІІ пропозиції щодо боротьби з рев. рухом. 18 травня 1917 признач. єпископом Петровським, вікарієм Саратов. єпархії. Однак вже 17 червня на прохання митрополита Володимира (Богоявленсь­кого) та низки церк. та світських діячів повторно признач. єпископом Чигиринським. Організатор та фактич. кер. Об’єдн. парафіял. православ. рад Києва, навколо якого консолідувалися пророс. сили Київ. єпархії. Учасник Всеукр. православ. церк. собору 1918. Після смерті митрополита Володимира (Богоявленського) керував Київ. єпархією. 29 квітня 1918 благословив П. Скоропадського на гетьманство в Софій. соборі та провів молебень на Софій. площі в Києві. Відіграв одну з ключ. ролей в орг-ції Київ. єпархіал. елекцій. собору, на якому 18 травня 1918 митрополитом Київським та Галицьким обрано Антонія (Храповицького), після арешту якого у грудні 1918 признач. тимчасово керуючим Київ. єпархією. До фактич. упр. не приступив, оскільки також був заарешт. і доправл. до монастиря василіян у м. Бучач (нині Терноп. обл.). Звільн. влітку 1919, повернувся до Києва після захоплення міста Добровол. армією генерала А. Денікіна. Від червня 1920 перебував у Сімферополі, виконував обов’язки керуючого Таврій. єпархією. У листопаді того ж року відмовився евакуюватися з Криму разом з армією генерала П. Врангеля. Від 23 серпня 1921 – єпископ Таврій­ський і Сімферопольський. 1922 возвед. у сан архієпископа. Протидіяв обновлен. руху в РПЦ, не визнаючи повноважень утвореного після арешту Патріарха Тихона (Белавіна) Вищого церк. упр. У вересні 1922 заарешт., за звинуваченням у протидії вилученню церк. цінностей засудж. до 8-ми р. ув’язнення, але наступ. року звільн. за амністією. 14 січня 1924 знову заарешт. і висланий на 2 р. до м. Красноводськ (нині Туркменбаші, Туркменістан). 1926 звільн., але через деякий час заарешт. і висланий до м. Кзил-Орда (нині Кизилорда, Казахстан), а згодом – до м. Турткуль (нині Узбекистан). Після звільнення 1929 позбавлений права проживати у Москві, Ленінграді (нині С.-Пе­тербург), Пн.-Кавказ. краї та УСРР. Від 10 липня 1932 – архієпископ Кос­тромський і Галицький. 4 грудня 1936 заарешт. і засудж. до 5-ти р. заслання до Краснояр. краю (РФ), але за станом здоров’я залиш. у в’язниці. 2000 канонізов. як священномученик.

Літ.: Александр (Могилев), архиепископ. Священномученик Никодим. Жизнь, отданная Богу и людям. Кострома, 2001.

А. В. Стародуб

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
А. В. Стародуб . Никодим // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72181 (дата звернення: 25.09.2021)