Никон — Енциклопедія Сучасної України

Никон

НИ́КОН (Петін Олександр Порфирович; 01(14). 06. 1902, м. Катеринодар, нині Краснодар, РФ – 16. 04. 1956, Одеса) – церковний діяч РПЦ. Закін. Катеринодар. духовне уч-ще (1916), Ставроп. духовну семінарію (нині РФ, 1920), Краснодар. ун-т (1927). Від 1920 – псаломщик Успен. церкви у Краснодарі. 1922 приєднався до обновленців. 1927 став псаломщиком Успен. церкви у м. Пенза (РФ). 1928 рукопоклад. у сан целібат. ієрея, служив у Пензі. 8 березня 1933 заарешт., 25 квітня за звинуваченням в антирад. пропаганді та агітації засудж. до 5-ти р. виправно-труд. таборів. Покарання відбував в «Ухтпечлазі» (Респ. Комі, РФ). Після звільнення повернувся до Пензи, згодом проживав у м. Кімри, де був священиком Вознесен. церкви, від 1942 служив у с. Ніколо-Ям (нині Твер. обл.; обидва – РФ). Наприкінці 1943 покаявся і приєднався до РПЦ. 19 травня 1944 прийняв чернечий постриг. 21 травня хіротонізов. на єпископа Ворошиловградського, вікарія Дніпроп. єпархії. 26 червня 1944 доручено управління Сталін. єпархією із присвоєнням титулу Донецький і Ворошиловградський. У березні 1945 був рекомендований на Львів. кафедру (призначення не відбулося). У листопаді 1949 затверджений тимчасово керуючим Одес. єпархією, єпископом Херсонсь­ким і Одеським, із залишенням за ним упр. Ворошиловогр. і Донец. єпархіями. Від 19 серпня 1951 – в сані архієпископа. Нагородж. правом носіння хреста на клобуку (1954).

Літ.: Андриевский И., протоиерей. Архиепископ Никон: [Некролог] // Журн. Моск. Патриархии. 1956. № 6; Кравченко А. Н. По минному полю скорбей: Архиепископ Херсонский и Одесский Никон (Петин) // Умолкнувшие колокола: Новомученики Российские. Жизнеописание. Москва, 2002; Луковенко І. Г. Архієпископ Никон (Петін) як приклад православної церковної інтелігенції радянських часів // Феномен укр. інтелігенції в контексті глобал. трансформацій: Мат. всеукр. наук.-практ. конф. 17–18 березня 2016 р. Красноармійськ, 2016.

І. Г. Луковенко


Покликання на статтю