Новачинський Адольф — Енциклопедія Сучасної України

Новачинський Адольф

НОВАЧИ́НСЬКИЙ Адольф (Nowaczyński Adolf; псевд. і крипт.: Adolf Neuwert, Adolf Przyjaciel, Anecki N., Anti­speranto, Artur Amis, Clarus, a (a), a. n. (a. n.), A. N., A. Nów., ad. now., Ad. Now., Ann. та ін.; 09. 01. 1876, м. Підгірці побл. Кракова, нині Польща – 03. 07. 1944, Варшава) – польський письменник, драматург, сатирик, есеїст, критик. Чл. Літ. гуртка (1895), Т-ва літераторів і репортерів (1920–30). Студіював на правн. (1895–96) та філос. (1896–97) відділеннях Яґеллон. ун-ту в Кракові. Діяльність літ. критика розпочав рец. на повісті В. Лося у краків. ж. «Życie» (1897, № 1). Як драматург дебютував 18 жовтня 1902 під час ювіл. вечора М. Конопницької на краків. театр. підмостках за мотивами її новели «Miłosierdzie gminy» виставою «Miłosierdzie ludzkie». Співпрацював із мист. кабаре «Zielony Balonik» (1905–12): автор одного з найцікавіших репортажів звідти – «Igraszki Zielonego Balonika» («Świat», 1909, № 18). Йому належать кн. сатири «Małpie zwierciadło» (Lwów; Warszawa, 1902), «Facecje sowizdrzalskie» (1903), «Skotopaski sowizdrzalskie» (1904; обидві – Краків), «Figliki sowizdrzalskie» (Warszawa; Kraków, 1909), «Nowe Ateny: Satyra na Wiel­ki Kraków» (Warszawa, 1913), «Facecje z Lodomerii» (Warszawa; Lwów, 1923), «System doktora Caro: Utopia humorystyczna» (1927), драм і комедій «Smocze gniazdo» (1905), «Wielki Fryderyk» (1910), «Cyganeria Warszawska» (1912; усі – Варшава), «Komendant Paryża» (Poznań; Warszawa, 1926), «Wiosna narodów» (1929). Враження від подорожі до Палестини (1938) опублікував у циклі репортажів у вид. «Kroniki Polski i Świata». 1939 у часописі «Prosto z Mostu» вмістив замітки антисеміт. змісту. Як публіцист майстерно конструював каламбури, вибудовував нагромадження образів, інвектив, неоднозначностей. Як зазначив проф. А. Маковецький, «плетиво епітетів принесло йому славу дуже небезпечного публіциста і провокувало його опонентів на ненависть і бажання помститися». 1924 брав участь у дуелі з підполковником З. Дзвонковським: приводом стала публікація в часописі «Myśli Narodowej», де Н. закидав, що той вислужувався перед німцями. Під час одного з вияснень стосунків у 1930-х рр. нападники вибили Н. око. В останні роки життя мешкав у м. Мілянувек (Польща).

Тв.: Studia i szkice. Lwów; Warszawa, 1901; Wizerunek Mikołaja Reja z Nagłowic. Warszawa, 1905; Wczasy literackie. War­szawa, 1905; Szkice literackie. Poznań, 1918; Góry z piasku. Warszawa, 1922; Pamflety. Warszawa, 1930; Plewy i perły. Warszawa, 1934; Warta nad Wartą. Poz­nań, 1937; Słowa, słowa, słowa. Warszawa, 1938; Poznaj Poznań. Poznań, 1939.

Літ.: Nowaczyński i Brzozowski o Be­rencie: Inedita z archiwum «Przeglądu Ty­godniowego» // Teksty Drugie. 1992. № 4; M. Domagalska. «Najpilniejsza sprawa»: publicyści «Prosto z Mostu» wobec kwestii żydowskiej // Kwartalnik Historii Żydów. 2002. № 4; A. Bogunia-Paczyński. Adolf Nowaczyński – satyryk z Podgórza // Ma­łopolska. 2019. Т. 21.

Є. Г. Сінкевич

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Є. Г. Сінкевич . Новачинський Адольф // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72226 (дата звернення: 23.10.2021)