«НОВА́ ҐЕНЕРА́ЦІЯ» — літературно-мистецьке угрупова­н­ня українських футуристів та журнал. Очолював М. Семенко. Це була 3-я спроба обʼ­єд­на­н­ня груп «лівого фронту» мистецтва: 1-а — «Аспанфут», яка еволюціонувала до 2-ї — «Асоціації комункульту». «Н. ґ.» засн. 1927 у Харкові, мала філії у Києві та Одесі, видавала однойм. журнал. Окрім ві­домих прихильників футуризму Гео Шкурупія, Гео Коляди, Леоніда Недолі, Андрія Чужого, до її складу уві­йшли молоді поети, критики, белетристи О. Влизько, В. Вер, І. Маловічко, Л. Зимний, О. Марʼямов, О. Полторацький, художники В. Мел­лер, К. Малевич, кіномитці Г. Тасін, О. Пере­гуда та ін. У новій декларації «Платформа й оточе­н­ня лівих» проголошували боротьбу з «національною обмеженістю», «назадницт­вом», орієнтацію на платформу авангардизму, інтернаціоналізму, пошуки союзників у Всеукраїнській спілці пролетарських письмен­ників (ВУСПП), «Молодняку», «Березолі», опонентів — у ВАПЛІТЕ та серед «неокласиків». Творчі осяя­н­ня періоду кверофутуризму та ран­нього панфутуризму тут від­сутні. «Н. ґ.» не ви­знавала класич. спадщини, дотримувалася «некрофільських» гасел «смерті мистецтва», які тлумачила як «універсальну установку». Худож. практиці її пред­ставників була притаман­на запозичена у рос. ЛЕФу «функціональна поезія», «література факту», що полягала в руйнуван­ні емоц., образ. сутності лірики, по­збавлен­ні її ознак психологізму (як за­значав М. Семенко, «Писать про / активність я мушу / забувши про людську душу»), від­повід­ала соц. замовлен­ню, тобто обслуговувала офіц. ідеологію. Упродовж 3-х р. свого існува­н­ня (1927–30) «Н. ґ.» двічі змінювала свою назву — Всеукр. спілка комуніст. культури (ВУСКК, 1929), Обʼ­єдн. пролетар. письмен­ників України (ОППУ, 1930), а в січні 1931 «самоліквідувалася» під натиском «консолідаційних заходів» комуніст. партії, що кваліфікувала футуристів як «класово ворожих» формалістів. Однойм. щомісячник за ред. М. Семенка об­стоював авангардист. по­гляди на сутність мистецтва, намагався європеїзувати укр. літературу. Від­кинувши щойно проголошувані гасла де­струкції, «Н. ґ.» наполягала на потребі за­провадже­н­ня «лівого кіно, лівого оповіда­н­ня, лівого роману» як новіт. форм «лівого фронту». На титул. сторінках вид. публікували своєрідні кредо тогочас. футуризму, що від­різнялися від іманент. зав­дань літ-ри «Ми за комунізм, інтернаціоналізм, раціоналізацію, соціальну витриманість, універсальну комуністичну установку побуту, культури, науки, техніки, ліве мистецтво, ми проти національної обмеженості без принципового упрощенства, буржуазних мод, аморфних мистецьких організацій, провінціалізму, трьохпільного хуторянства, неуцтва, еклектизму». Худож. рівень друкованих на сторінках журналу соціально заангажов. віршів був невисоким порівняно з яскравою кверофутурист. та ран­ньою панфутурист. поезією, траплялися й такі псевдоліт. заримовані текс­ти, як «Знаєш, товаришу, / брось буцать, / Вийди тверезий в футбольних буцах». Не­зважаючи на це, часопис привертав увагу високою полігр. культурою, популяризацією здобутків європ. та укр. авангардизму, висвітлював діяльність угрупова­н­ня «Н. ґ.», друкував різножанр. твори, пере­важно вірші, оповіда­н­ня, зрідка романи, памфлети, фейлетони, за­проваджував рубрики: «Реабілітація Т. Шевченка», «Футуристи на село», «Футуристи в атаку на зеленого змія» тощо. До автор. колективу уві­йшли чл. однойм. організації — письмен­ники, критики. Пародії на віршува­н­ня панфутуристів та «пролетпоетів» вміщував Едвард Стріха (Кость Буревій), якого також вважають пред­ставником цього угрупова­н­ня.