Німці

НІ́МЦІ — нація, основне населе­н­ня Німеч­чини. Ві­домі також як германці, шваби, дейтше, тедески, ал­лемани, готи, франки, тевтони. Н. — носії німецької мови, що належить до герман. групи індоєвроп. мов. Традиційно спові­дують християнство — католицизм і лютеранство. Мешкають пере­важно в Німеч­чині, Австрії, Швейцарії. Мають числен­ну діаспору в США, а також країнах Центр.-Сх. Європи, що від часів Середньовіч­чя були обʼєктом нім. колонізації. До обʼ­єд­на­н­ня Німеч­чини (1871) Н. сформували десятки політій, що входили до Священ. Римської імперії нім. нації (до 1806), а згодом — Прус­сії (до 1871). Дослідники ви­окремлюють кілька великих хвиль міграції нім. етносу на укр. територію. Перша значна колонізація Приазовʼя та Причорноморʼя повʼязана з нім. племенами готів у 2-й пол. 2 ст. Після роз­паду держ. обʼєд­на­н­ня Германаріха у 4 ст. центр куль­турно-госп. життя готів пере­містився на Керчен. п-ів, а ця тер. ще довгий час називалася Готією. Ін. хвиля руху Н. на укр. землях припадає на Середньовіч­чя. Чимало згадок про нім. поселе­н­ня належить до часів Київ. Русі. Цьому сприяли і шлюбні звʼязки князів Київ. Русі з нім. династіями. Так, дочка київ. князя Всеволода Ярославича Євпраксія була дружиною нім. імператора Генріха IV. Н. прибували на укр. землі як купці, мандрівники, у складі делегацій посольств. У 11–12 ст. невеликі групи Н. із Відня, Любека, Реґенсбурґа, Майнца започаткували торг. справу в Києві, Володимирі-Волинському, Луцьку та ін. містах. Нім. колонізація укр. земель роз­ширилася після захопле­н­ня їх Литвою і Польщею (Н. селилися пере­важно в містах). Нову сторінку в історії укр. Н. від­крито в остан. третині 18 ст., коли рос. уряд почав у масовому порядку за­прошувати в країну пере­селенців. Згідно з маніфестами Катерини ІІ від 4 грудня 1762 і 22 липня 1763 нім. поселенцям надавали широкі привілеї, серед яких — свобода віро­сповіда­н­ня, звільне­н­ня від податків і військ. повин­ності, право на місц. самоврядува­н­ня тощо (1870 ці права скасовано). Пере­селе­н­ня та закріпле­н­ня на Пд. України Н., як й ін. іноземців, слугувало вирішен­ню цар. урядом своїх політ. та імпер. домагань. Це були: освоє­н­ня ново­при­дбаних тер., захист кордонів від набігів во­йовничих сусідів та послабле­н­ня Запороз. Січі як осередку боротьби за нац. незалежність України. Після знище­н­ня Січі (1775) понад 25 % її земель пере­дано нім. колоністам, у 1780-і рр. Н. заселили Пд. України — цілин­ні землі Приазовʼя, Причорномор. степи, Крим. Вони прибували здебільшого із Данциґа (нині м. Ґданськ, Польща), Бадена, Вюртемберґа, Гес­сена, Рейн­ланда, Пфальца, Ельзаса та ін. земель Німеч­чини й осідали пере­важно у Херсон., Катеринослав., Таврій. губ., Бес­сараб. обл. 1818 для управлі­н­ня нім. колоніями на Пд. України створ. Опікун. комітет. У серед. 19 ст. тут було 250 поселень, 1914 — 966. Осередком масового поселе­н­ня Н. також стала Волинь — Житомир., Ново­град-Волин., Луцький, Володимир-Волин. і Дубен. повіти. За пере­писом насел. 1897, на Пд. України проживало 377,8 тис., на Волині — 171,3 тис. Н. Нім. колоністи оселялися й на укр. землях Австро-Угорщини: 1914 у Галичині проживало 47 тис., на Буковині — 21 тис., на Закарпат­ті — понад 10 тис. Н. Отримавши сут­тєві пільги, нім. колоністи економічно швидко міцніли. На поч. 20 ст. на Пд. України вони були власниками 3,8 млн дес. землі, на Волині — 700 тис. дес. Осн. сфери господарюва­н­ня — землеробство, тварин­ництво, садівництво, ліс. госп-во, частково — вино­градарство, шовківницт­во, вирощува­н­ня тютюну. Внаслідок реформ 1860–70-х рр. виникли великі нім. фермер. господарства з новими формами виробництва, за­стосува­н­ням с.-г. машин та пере­дових агротех. методів. Виникли сприятливі умови для роз­витку хліборобства, с.-г. машинобудува­н­ня. У колоністів були роз­винені громад. життя і кооп. рух, зро­стали аграрні спілки, кредитні установи тощо. У серед. 19 ст. в Одесі діяло 9 нім. цехових управ: слюсарна, каретна, столярна, годин­ник. справ, кондитер. та ін. Нім. купці здійснювали торг. операції з європ. країнами, організовували між­нар. товарні пере­везе­н­ня. Засн. прус­ське, гамбур., бавар., баден., саксон., вюртембер. та інші консульства. У нім. колоніях від­кривали початк. школи, училища під­вищеного типу, жін. гімназії та центр. училища, де здобували середню освіту. В серед. 19 ст. у Таврій., Катеринослав. і Херсон. губ. загалом нарах. 156 початк. шкіл. Функціонували будинки для сиріт та інвалідів, лікарні та ін. соц. установи. Від 1863 виходила г. «Odessaer Zeitung», від 1906 — «Deutsche Volkszeitung». Нім. мовою видавали під­ручники, наук. і художню літературу. Від­чутний внесок у архіт. будівництво ви­знач. споруд укр. міст зробили будівничі нім. походже­н­ня, зокрема у Києві Велика лавр. дзвіниця була зведена 1745 за проектом нім. арх. Ґ.-Й. Шеделя (нині входить до списку Всесвіт. спадщини ЮНЕСКО); будівля сучас. театру ім. І. Франка (попередня назва — театр Соловцова) — 1898 за проектом нім.-рос. арх. Г. Шлейфера та Е. Брадтмана; Київ. опер. театр — 1901 за проектом арх. нім. походже­н­ня В. Шретера. 1899–1901 київ. парки і сквери облаштовано фонтанами, спроектованими нім. арх. О. Шіле. Пере­дові с.-г. технології у вівчарстві роз­вивав Й. Корніс, родина Фальц-Фейнів заснувала на Херсонщині заповід­ник «Асканія-Нова». Багато зробили для роз­витку нім. колоній родини німців-під­приємців Решке, Гехта, Вернера та ін. Із середовища нім. пере­селенців ви­йшла ціла плеяда службовців, держ. діячів, діячів науки і культури, яких обирали до міських дум, земських органів управлі­н­ня. Науковці нім. походже­н­ня працювали у ВНЗах: фізик М. Шіл­лер, астроном Р. Фогель, ботанік І. Шмальгаузен, хімік М. А. Бунге, філолог Б. Варнеке, археолог Е. Штерн та ін. Видат. право­знавець і економіст М. Х. Бунге у 1859–62, 1871–75, 1878–80 був ректором Університету св. Володимира у Києві, 1881–86 — міні­стром фінансів, 1887–95 — головою РМ Рос. імперії. В Університеті св. Володимира на мед. факультеті працювали проф. В. Бек­кер, В. Бец, І. Вальтер, фіз.-мат. — Я. Вальц, юрид. — М. Рен­ненкампф (Е. Траутфет­тер 1838 став спів­засн. університет. ботан. саду); у Новорос. університеті в Одесі — проф. Ф. Струве, М. Грот, М. Ланге, І. Маркузен та ін. Випускник Новорос. університету С. Вітте очолював мін-ва шляхів сполуче­н­ня, фінансів і РМ Рос. імперії. Під керівництвом інж.-будівельника А. Струве у Києві 1870 побудовано залізнич. міст через Дні­про (у той час найдовший у Європі — 1068 м), 1872 — водо­провід, обладнано газове освітле­н­ня вулиць, 1892 започатковано регуляр. рух першого у Рос. імперії трамвая. Інж.-кон­­структор Ф. Андерс 1911 сконстуював перший у Рос. імперії дирижабль мʼякої (без­каркас.) кон­струкції цивіл. при­значе­н­ня і на­звав його «Київ» на честь міста свого народже­н­ня.

З поч. 1-ї світової вій­ни Н. з Волині та Холмщини були вивезені на Схід, зокрема у Сибір, багато їх загинуло під час воєн. дій 1918–20 та голоду 1921–22. У 1920-і рр. Н. роз­вивали нац. культуру, за­ймалися с. госп-вом, їх залучали до держ. будівництва. За пере­писом 1926, в УСРР проживало 385,5 тис. німців (93,2 % — у сільс. місцевості, 6,8 % — у містах) — 40 % від заг. кількості нім. насел., яке проживало в СРСР. Проведе­н­ня політики «коренізації» на поч. 1920-х рр. сприяло швидкому нац.-культур. від­роджен­ню нім. населе­н­ня. Зро­стала мережа нім. заг.-осв. шкіл (понад 630), а також ін. культур. і навч. закладів. Діяли 2 нім. пед. технікуми, маш.-буд., технікум механізації с. господарства, Пришиб. нім. вет.-фельдшер. школа, Хортиц. нім. пед. школа, Одес. нім. пед. ін­ститут та ін. культ.-осв. заклади. Видавали літературу та пресу нім. мовою: 1926 створ. Всеукр. філію Центр. видавництва народів СРСР, 1932 — Держ. видавництво нацменшин УСРР при ВУЦВК. У цей час організовано 7 нім. нац. р-нів (240 нім. сільс. рад) із насел. понад 140 тис. осіб (див. також Націо­нальне адміністративно-територіальне будівництво в УСРР/УРСР 1924–40). Водночас понад 200 нім. сільс. рад входили до ін. р-нів. У 1930-і рр. під час сталін. ре­пресій разом із роз­куркуле­н­ням Н.-хліборобів знищували їхню нац. культуру, ліквідували нац. р-ни, сільс. ради, роз­почали ре­пресії пред­ставників нім. інтелігенції. Перші примус. пере­селе­н­ня Н. з УРСР здійснено від­повід­но до по­станови раднаркому СРСР від 28 квітня 1936 «Про виселе­н­ня з УРСР і господарське влаштува­н­ня в Карагандинській області Казахської РСР 15 000 польських і німецьких господарств». Під час т. зв. нім. операції 1937–38 лише 1937 ре­пресій за­знали бл. 17 тис. Н. За пере­писом 1939, нім. насел. УРСР складало бл. 400 тис., Крим. АРСР — понад 51 тис. осіб. На під­ставі по­станов Політбюро ЦК ВКП(б) від 31 серпня 1941 «Про німців, які проживають на території Української РСР» і Держ. комітету оборони СРСР від 22 вересня 1941 проведено масову депортацію Н. із Запоріз., Луган., Сталін. (нині Донец.), Одес., Дні­проп., Харків. обл. та Крим. АРСР. До серпня 1942 майже все нім. насел., яке проживало на тер. УРСР, пере­селено у сх. р-ни СРСР. 1956 Н. частково, а 1972 — повністю юридично реабілітовано. Згодом частина Н. повернулася в УРСР, 1970 їх нарах. 29 тис., 1979 — 34 тис., 1989 — 38 тис. Від­новле­н­ня незалежності України 1991 від­крило можливість для повної реабілітації та поверне­н­ня депортов. Н. до місць їхнього поперед. прожива­н­ня. У тому ж році ВР УРСР прийняла Закон «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій в Україні», від­повід­но до якого Н. могли повертатися в Україну. 1992 набув чин­ності Закон «Про національні меншини», що гарантує право на нац.-культурну автономію, від­родже­н­ня рідної мови, релігії, створе­н­ня ЗМІ, викори­ста­н­ня нац. символіки. Організов. поверне­н­ня Н. започатк. указом Президента України від 23 січня 1992 про утворе­н­ня Укр.-нім. фонду. 1996 під­писано угоду між Україною і Німеч­чиною про спів­працю в справах осіб нім. походже­н­ня, які проживають в Україні. Організовано між­уряд. укр.-нім. комісію у справах пере­селенців нім. походже­н­ня, на засі­да­н­нях якої обговорюють пита­н­ня роз­будови соц. ін­фра­структури, під­тримки під­приємниц. структур, досягне­н­ня кращих умов жит­тєдіяльності німців-репатріантів. Декілька тисяч репатріантів повернулися в Україну і оселилися у 20-ти р-нах 7-ми областей і в АР Крим. Пед. кадри для навч. нім. дітей рідної мови готує Львів. університет, під­ручники для заг.-осв. і неділ. шкіл, словники, роз­мовники, дит. та художню літературу нім. мовою видають Гол. спец. ред. літ-ри мовами нац. меншин України в Києві та видавництво «Січ» (Дні­про). 1992 у Києві почала виходити г. «Deutsche Kanal». Телерадіообʼ­єд­на­н­ня Закарпа­т­тя і Криму нарощували обсяг пере­дач нім. мовою. Міністерство юстиції України зареєструвало Товариство німців України «Wiedergeburt». Роз­почато вид. заг.-укр. г. «Deutscher Kanal». 1996 на 1-му зʼ­їзді Н. України прийнято довго­строк. про­граму етнокультур. від­родже­н­ня нім. нац. меншини, її актуалізують на кожному черг. зʼ­їзді. У багатьох насел. пунктах створ. центри нім. культури, найбільший серед яких — «Widerstrahl» у Києві. 2000 усі центри обʼ­єд­налися в Асоц. німців України. На 3-му зʼ­їзді Н. України 2005 ухвалено ріше­н­ня про створе­н­ня Ради німців України як вищої форми самоорганізації. До її складу входять делегати від кожної адм.-тер. одиниці, вибори голови та чл. проводять кожні 4 р. на черг. зʼ­їзді (перший голова — Г. Мозер, від 2009 — В. Лейсле). Рада працює в контакті з органами держ. влади України та Німеч­чини та їхніми посередниц. структурами. Фінанс. допомогу нім. нац. меншині в Україні надає уряд Німеч­чини через благодій. фонд «Товариство роз­витку» (Одеса). За пере­писом насел. 2001, в Україні проживало 33,3 тис. Н., пере­важна більшість (70 %) — у Дні­проп., Донец., Закарп., Запоріз., Луган., Одес. обл. і АР Крим. Діють 17 нім. євангел. лютеран. церков. Інтереси Н. пред­ставляють 33 нац.-культурні обʼєд­на­н­ня, зокрема Всеукр. обʼєд­на­н­ня «Німецька молодь в Україні» за під­тримки уряду Німеч­чини та України активно за­ймається роз­витком молодіж. обміну між Україною і Німеч­чиною. За цей час засн. понад 20 дво­сторон. проектів для молоді України і Німеч­чини. Київ. товариство «Катаріне шуле» ставить за мету сприя­н­ня роз­витку освіти й культури Н. міста, зокрема перед­бачено організацію до­шкіл. вихова­н­ня нім. мовою, від­кри­т­тя неділ. школи, прогімназії тощо. На базі Нац. тех. університету України «Київ. політех. ін­ститут» створ. центр із питань пед. звʼязків учителів нім. мови.

Завантажити статтю