Новомосковськ — Енциклопедія Сучасної України

Новомосковськ

НОВОМОСКО́ВСЬК – місто обласного значення Дніпропетровської області. 2020 Новомоск. міську раду як адм.-те­ритор. одиницю перетворено на Новомоск. міську громаду (36 км2). Н. знаходиться на правому березі р. Самара (притока Дніпра), за 476 км від Києва та 29 км від м. Дніпро. За переписом насел. 2001, проживали 72 439 осіб (складає 95,8 % до 1989), переважно українці (84 %), а також росіяни (13 %), білоруси (0,5 %), вір­мени (0,3 %), роми (0,3 %), азербайджанці, татари, євреї, молдовани (усіх – по 0,1 %), німці (0,07 %); станом на 1 січня 2020 – 70 357 осіб. Є знач. автомобіл. і залізнич. вузлом. Діє річк. пристань. Розкопано кургани ямної, катакомб. і зруб. культур. Істор. датою заснування міста прийнято вважати 1576 (зокрема й офіційно відповідно до постанови міської ради 2005), коли вперше згадується у документі польс. короля Стефана Баторія поселення Самарь. Пізніше місто мало назву Новоселиця, а 1794 отримало сучасну. У 17 ст. запороз. козаки заснували тут кілька хуторів-зимівників. 1687 збудовано фортецю. 1734 місто стало центром найбільшої козац. паланки – Самарської. У серед. 18 ст. мешкали бл. 9 тис. осіб. 1783–96 – у складі Катеринослав. намісництва; 1796–1802 – Новорос., 1802–1925 – Катеринослав. губ. 1784–1923 – центр Новомоск. пов. На поч. 19 ст. було бл. 1,1 тис. дерев'яних будинків, проживали 7,9 тис. осіб. У цей період тричі на рік збирали ярмарки. У серед. 19 ст. працювали кілька салотоп., воскобій., шкіряних та ін. дріб. підпр-в, функціонували повіт., парафіял., казенне і євр. уч-ща. 1885 відкрито 4-річне земське ремісн. уч-ще. Станом на 1886 до Новомоск. волості належали поселення Губинівське, Воронівка, передмістя Животилівка, Перевал і Поділ. 1896 у Н. проживали 21 777, у передмістях – 8091 особа (27 035 православних, 879 старовірів, 255 католиків, 329 протестантів, 1147 юдеїв, 165 мусульман). Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 – у складі Дніпроп. (до 1926 – Катеринослав.) округи; від 1932 – Дніпроп. обл. 1923 до складу міста увійшли передмістя Поділ, Перевал, Кущівка, Красний Кут, 1937 – Воронів Кут і Животилів Кут, 1958 – с-ще Кулебівка. Від 1923 – райцентр. Під час голодомору 1932–33 померли 1208 осіб. У 1930-х рр. у Н. збудовано найбільший у СРСР бляхокатал. з-д (див. Новомосковський трубний завод), шпалопросочувал. і цегел. з-ди. Багато жит. за наклепниц. звинуваченнями репресували. 1940 місто набуло статусу обл. значення. На поч. 1941 проживали 38,8 тис. осіб. Від 27 вересня 1941 до 22 вересня 1943 – під нім. окупацією. У вересні 1941 під час повітр. тарану тут загинув льотчик, Герой Рад. Союзу Д. Корязін. Нацисти розстріляли бл. 3,5 тис. осіб. Діяли партизан. загін під командуванням С. Масалигіна та підпіл. орг-ція на чолі з М. Головком. Відкрито меморіал «Вічна слава» (вул. Калнишевського), пам'ятники воїнам-визволителям (вулиці Кулебівська, Північна; усі – на брат. могилах), на честь 295-ї авіадивізії (літак «МіГ-21»; вул. Калнишевського), партизанам Новомосковщини «Вічне джерело води» (біля траси Москва–Сімферополь), новомоск. металургам, які загинули на фронтах 2-ї світ. вій­ни (вул. Сучкова). Нині в місті розвинені металург., маш.-буд., металообробна, харч. і легка галузі пром-сті. 1972 засн. з-д залізобетон. і електротех. виробів, 1973 – швейну, 1977 – мебл. ф-ки. Працюють одне з найбільших підпр-в в Україні з виготовлення пінопласту, з-ди з вироб-ва лічильників газу, лакофарб. продукції, посуду та ін. У Н. – Новомоск. кооп. коледж економіки та права, Новомоск. ПТУ № 48, Новомоск. коледж Дніпроп. аграрно-екон. ун-ту, Новомоск. фаховий коледж Нац. металург. академії України, 13 заг.-осв. шкіл, міський ліцей «Самара», г-зія, колегіум, 2 навч.-виховні комплекси «школа-дитсадок», 9 дитсадків, Центр позашкіл. роботи, ДЮСШ. Заклади культури: Новомосковський міський історико-краєзнавчий музей ім. П. Калнишевського, школа естет. виховання, Центр нар. творчості, Будинок культури ім. О. Гончара, клуб культури, Міський культ.-осв. дит.-молодіж. центр, центр. б-ка з юнац. відділом, дит. б-ка, 4 бібліотечні філії. Здобули популярність міські аматор. колективи: нар. – студія естрад. співу «Вікторія», хор ветеранів «Жива пам'ять», фольк­лор. вокал. гурт «Заспів», хор козац. пісні «Самарська Слобода», ансамбль бандуристів «Сарма»; зразк. – хореогр. колективи «Грація», «Пролісок», театр моди «Аніта», ляльк. театр «Барвінок», естрадно-цирк. студія «Меланж-арт», театр естради «Little Blues». Друкують газети «Вісник Присамар'я», «Новомосковська правда», «Присамарська нива». 2015–19 у Н. публікували щотижневу г. «Твій рідний край». 2017–20 видано 4 зб. «Історичне Присамар'я», в яких вміщено значну кількість дослідж. з історії міста. Новомоск. міський центр первин. мед.-сан. допомоги включає 9 амбулаторій заг. практики сімей. медицини. Діє центр. міська лікарня. Зареєстровано 31 реліг. громаду. Віряни міста переважно є православними, багато жит. також стали прихильниками протестантизму. До держ. реєстру внесено 24 пам'ятки культур. спадщини, з них 15 – історії та монум. мист-ва. Пам'ятки арх-ри: нац. значення – Свято-Троїц. собор (1775–80) та дзвіниця (поч. 19 ст.); місц. – забудова вул. Т. Шевченка (№ 2, 3, 4; поч. 20 ст.) та кварталу на вулицях Гетьманська, Калнишевсь­кого, Сучкова й площі Героїв (1930–50-і рр.), житл. будинки на вул. Сучкова, № 15 (1930-і рр.), площі Героїв, № 10 (1940-і рр.), вул. Гетьманська, № 31 (1950-і рр.), навч. корпус кооп. технікуму на вул. Гетьманська, № 29 (1950-і рр.). Встановлено погруддя Т. Шевченка (на однойм. вулиці), пам'ят­ні знаки на честь 300-річчя міста (площа Перемоги), першої та мільйон. труб великого діаметра (вул. Сучкова). Серед видат. уродженців – матеріалознавець, акад. НАНУ Ю. Таран-Жовнір, фізики Г. Брехаря, С. Дюбко, М. Черпак, фахівець у галузі електроакустики О. Осадченко, фахівці у галузі металургії Л. Грес, Е. Ґольд­фарб, фахівець у галузі буд-ва млинів К. Богомаз, фахівець у галузі механізації с. госп-ва Є. Гончаров, вет. лікар В. Кошевой, лікарі О. Люлько, Л. Припутіна, економісти В. Залунін, Л. Кістерський, Н. Ковтун, В. Кучеренко, фахівець з держ. упр. Н. Шевченко, педагог І. Кобиляцький, соціолог Є. Суїменко; письменники В. Ніколенко, М. Пронько; живописець, графік, громад. діяч, нар. художник УРСР і СРСР М. Глущенко, мистецтвознавець Н. Клименко, графік, живописець В. Легеза, дизайнер, живописець В. Северин; баяніст, засл. діяч мист-в України В. Курисько, саксофоніст, скрипаль, аранжувальник Ю. Біленко, диригент О. Брон; актриса Л. Дяченко-Заєнчковська, танцюристка І. Матвієнко (обидві – засл. арт. УРСР); кінооператор, кінорежисер В. Іллєнко, кінорежисер, сценарист М. Ільїнський (обидва – нар. арт. України), режисер, художник-мультиплікатор С. Коваль; легкоатлетки (біг) Т. Коба, О. Скляренко, тренер (авіамодел. спорт) О. Куждін; Герої Рад. Союзу М. Калюжний, С. Колесников. З Н. по­в'язані життя та діяльність металознавця Є. Кузнецова, фахівця у галузі металургії В. Куцина, геолога, мінералога Г. Кульчецької, геолога, еколога В. Пасічного, вет. лікаря А. Носика, мовознавця Ф. Гужви, істориків І. Стороженка, В. Тарасенка, дипломата, акад. АПН СРСР П. Удовиченка; пись­менників І. Багмута, подружжя В. Старченка та Н. Тубальцевої; скульптора О. Бєляєвої, графіка В. Татаринцева; актриси В. Калашникової (див. Калашникови); політ. діяча М. Кульчинського; Героїв Рад. Союзу М. Бобра, І. Кошеля, М. Кудрявцева, М. Невпряги, повного кавалера ордена Слави І. Золотухіна.

Літ.: Мицик Ю., Мосьпан Н., Плохій С. Місто на Самарі. 1994; Джусов А. История Новомосковска. 2003; 2011; Його ж. Історичні пам'ятники, імена та пам'ятки Новомосковська. 2005; Чабан М. На терезах вічності. Постаті, факти й події з історії Новомосковська та Новомосковського повіту. 2020 (усі – Дніпро).

А. Б. Джусов, К. О. Сильченкова, В. П. Шаликін


Покликання на статтю
А. Б. Джусов, К. О. Сильченкова, В. П. Шаликін . Новомосковськ // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72456 (дата звернення: 22.10.2021)