Новоолександрівка

НОВООЛЕКСА́НДРІВКА (колишні назви: Волоські Хутори, Новонаселене) — село Дні­провського ра­йону Дні­пропетровської області. У жовтні 2015 з Новоолександрівської (під­порядкува­н­ня села Братське, Дні­прове, Дороге, Камʼянка, Старі Кодаки, Чувилине, селище Дослідне) та Волоської (села Ракшівка, Червоний Садок, Ма­йорка) сільських рад утворено Новоолександрівську сільську обʼ­єд­нану територіальну громаду (226,16 км², 11 013 осіб). Роз­ташоване на річці Мокра Сура (притока Дні­пра), у місці впаді­н­ня в неї Войцеховської Балки. Є пів­ден­ним перед­містям міста Дні­про (до 1926 — Катеринослав, 1926–2016 — Дні­пропетровськ) і входить до Дні­провської агломерації; на Заході межує із селом Сурсько-Литовське. Площа 9,17 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 4502 особи; станом на 2019 — 4871 особа; пере­важно українці. Проходять автомобільні шляхи Борис­піль–Дні­про–Запоріж­жя–Маріуполь та Дні­про–Пашена Балка.

На Новоолександрівських землях досліджено палеолітичні стоянки (по­близу сіл Волоське, Дні­прове та Старі Кодаки), мезолітичний могильник і 2 поселе­н­ня (у селах Волоське та Ма­йорка), могильники доби бронзи (у селах Волоське, Дні­прове та Ма­йорка), неолітичне поселе­н­ня, в кургані Сторожова Могила зна­йдено рештки найдавнішої в Східній Європі гарби, обстежено скіфські (усі — по­близу села Волоське), сарматські (по­близу села Ракшівка) і черняхівські (по­близу сіл Волоське та Дні­прове) похова­н­ня, виявлено словʼянське поселе­н­ня давньоруського періоду (по­близу села Старі Кодаки).

Засноване у 2-й половині 18 ст. як слобода Волоські Хутори, яку пізніше спочатку пере­йменували на Новонаселену (після пере­селе­н­ня нових жителів), потім — на Н. (на честь царя Олександра ІІ). Навколишні землі тривалий час входили до складу Запорозького коша. 1784–1925 — у складі Катеринославської губернії; 1784–1923 — Катеринославський повіт. Значний період Н. належала до Волоської волості. 1886 проживали 550 осіб; за Всеросійським пере­писом населе­н­ня 1897 — 1047 осіб. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — у складі Дні­пропетровської (до 1926 — Катеринославської) округи; від 1932 — Дні­пропетровська область. Від 1923 село деякий період входило до Лоцман-Камʼянського ра­йону (див. Лоцманська Камʼянка). Жителі потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталінських ре­пресій. Від 17 серпня 1941 до 25 жовтня 1943 — під німецькою окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювали близько 800 воїнів-земляків, з них 223 загинули. На братній могилі воїнів-визволителів встановлено памʼятник. 1953 до Н. при­єд­нали села Сурсько-Покровське (у 19 ст. мало назви Лоцманські Хутори та Сурські Хутори) та Селецьке (від­повід­но Лапіне). У радянський період діяв тварин­ницько-рослин­ницько-овочевий радгосп, що мав понад 4,8 тис. га орної землі, близько 700 га пасовищ і 246 га саду.

Нині працюють Новоолександрівський цегельний завод, під­приємство «Атон» із виготовле­н­ня медичного устаткува­н­ня, кондитерський цех «Сладик», агрофірма «Новоолександрівська» та кілька фермерських господарств. У Н. — загальноосвітня школа, дитсадок; бібліотека; дільнична лікарня. Є стадіон. Здобув популярність жіночий вокальний колектив «Зоряночка». Від 1992 охороняють ландшафтний заказник Балка Це­гляна (2,5 га). 1998 зведено церкву святителя Феодосія Чернігівського, 2014 — церкву Покрови Божої Матері (у стилі українського бароко). У Н. проживає вишивальниця Л. Бірюкова.