Нольде Борис Еммануїлович — Енциклопедія Сучасної України

Нольде Борис Еммануїлович

НО́ЛЬДЕ Борис Еммануїлович (Нольде Борис Эммануилович; 14(26). 12. 1876, С.-Пе­тербург – 28. 05. 1948, м. Лозанна, Швейцарія) – російський правознавець, історик, політичний діяч. Закін. С.-Пе­тербур. ун-т (1899), де був залишений для підготовки до професор. звання. 1905 захистив магістер. дис. «Постоянно нейтральное государство: Юридическое исследование». Від 1903 – екстраординар. проф. міжнар. права С.-Пе­тербур. політех. ін-ту; водночас 1907–14 – юрисконсульт, 1914–16 – дир. юрид. секції, 1916–17 – дир. 2-го департаменту, в березні–травні 1917 – товариш (заст.) міністра МЗС Рос. імперії. Один із лідерів, від 1916 – чл. ЦК партії кадетів. Напередодні 1-ї світ. вій­ни розробив проект реформи МЗС, у період вій­ни брав активну участь у підготовці планів вирішення т. зв. польс. питання. Спів­автор акта зречення великого князя Михайла Олександровича від рос. престолу. Залишив МЗС після відставки П. Мілюкова. Як чл. Юрид. наради (травень 1917) зволікав із наданням Фінляндії незалежності, учасник розроблення закону про Установчі збори та їхнього скликання. Доповідач із нац. питання на 9-му з'їзді партії кадетів, що офіційно відкинув право націй на самовизначення. Виступав за вихід Росії з вій­ни, прихильник укладення сепарат. миру з Німеччиною. Після більшов. перевороту 1917 розгорнув германофіл. діяльність, контактував з нім. послом В. Мірбахом. Влітку 1919 емігрував до Фінляндії, згодом переїхав до Парижа. Викладав у Сорбон. ун-ті, був експертом судів і держ. установ Франції, у 1920–30-х рр. працював у Нансенів. ком-ті допомоги біженцям Ліги Націй (див. Ф. Нансен). Від серед. 1920-х рр. – чл., від 1947 – голова Міжнар. ін-ту права. Досліджував різні аспекти історії України, з ліберал. поглядів висвітлював проблеми правового оформлення і стану та ідеології рос.-укр. відносин 17–18 ст. Виступав прихильником обл. автономії України у складі Рос. держави. Розділи з монографії Н. «Очерки русского государственного права» (С.-Пе­тербург, 1911) перевидано під назвою «Автономія України з історичного погляду» (Л., 1912; К., 1995). У цій праці вміщено автор. оцінку актів 1654 і подальших документів періоду Гетьманщини, що трансформували укр.-рос. взаємини; зображено боротьбу українців за автономію. Під час нім. окупації співпрацював із франц. рухом Опору, на підставі раніше виданих наук. публікацій готував узагальнену монографію з історії приєднання окраїнних нац. тер. до Моск. і Рос. держав (уривок з незавершеного дослідж. надруковано посмертно франц. мовою). На еміграції другою дружиною Н. була О. Терещенко – дочка О. Терещенка.

Літ.: Стародубцев Г. С. Международно-правовая наука российской эми­гра­ции. Москва, 2000.

Р. Г. Симоненко

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю