Невідкладна хірургія — Енциклопедія Сучасної України

Невідкладна хірургія

НЕВІДКЛА́ДНА ХІРУРГІ́Я – розділ хірургії, що вивчає особливості надання невідкладної (екстреної) хірургічної допомоги хворим, які перебувають у станах, що загрожують життю, та постраждалим у мирний або воєнний час. До неї входить термінова діагностика та хірург. лікування. Особливістю Н. х. є дуже короткий термін для прийняття рішень та здійснення оператив. лікування. Зазвичай, Н. х. об'єд­нує низку окремих галузей, що сприя­ють проведенню невідклад. втручань (абдомінал., торакал., кардіо-, судинна і дит. хірургія, травматологія, нейрохірургія, транс­плантологія, військ.-польова хірургія, анестезіологія тощо). У хі­рург. допомозі існує 3 види показань до операції: життєві (якщо протягом 2-х год. людину не прооперують – вона загине), абсолютні (без оператив. втручання хворий загине протягом найближчих місяців) і відносні (операцію можна відкласти, але у хворого в найближчі 6–12 місяців виникнуть ускладнення, що загрожують його життю). До Н. х. належать перші показання. Невідкладну хірург. допомогу мають надавати цілодобово. Історія Н. х. – це невід'ємна частина історії хірургії загалом. Потреба виконувати невідкладні хірург. втручання виникала давно. Поранення та травми під час вій­ни та полювання спонукали здійснювати обробку ран, трепанації черепа, ампутації. Перші відомості про це датують 5 тис. до н. е. Давньогрец. вчений Гіппократ детально описав лікування переломів, вивихів, проведення операт. втручань при різних хворобах. Давньорим. лікар Цельс залишив відомості про лікування запалень, ампутації кінцівок тощо. Трактати давньорим. вченого Галена з фізіології та анатомії були гол. наук. базою для лікарів аж до пізнього Середньовіччя. Перс. лікар Авіценна у праці «Канон лікарської науки» описав низку невідклад. хірург. операцій, зокрема трахеотомію, методи лікування ран і травм, видалення каменів. У середні віки Н. х. займалися лише цирульники, оскільки операт. втручання (ампутації, припікання, кровопускання) вважалися негідним для лікарів заняттям. Тому Н. х. тривалий час розвивалася повільніше, ніж ін. мед. галузі. Найвідомішим хірургом того часу був француз А. Паре, який запропонував влас. спосіб лікування різних поранень, а також удосконалював методи ампутації кінцівок і розробляв способи перев'язки судин. Розвитку хірургії сприяла велика кількість війн, що вимагало знань про лікування ран і надання невідклад. допомоги під час бойових дій. Справжній прорив у Н. х. здійснив М. Пирогов. Він вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах, застосував гіпсову пов'язку, що прискорювало процес загоєння переломів, та запропонував первинне хірург. оброблення ран. Найважливішою його заслугою стало запровадження у пере­в'я­зувал. пункті мед. сортування поранених залежно від тяжкості їхнього стану. Саме М. Пирогова вважають засн. військ.-польової хірургії. В історію світ. Н. х. увійшло ім'я харків. лікаря А. Подрєза, який 1897 вперше успішно прооперував вогнепал. поранення серця, а також опублікував низку праць, присвяч. питанням хірургії: «О лечении перитонитов чревосечением» (1886), «О вырезывании селезенки “Splenotimia”» (1887), «К вопросу о пределах чревосечения при перитонитах» (1891), «О подкожных разрывах почки и показаниях к ее удалению при повреждениях» (1898). 1930 у Харкові з ініціативи В. Шамова засн. Укр. ін-т переливання крові і Н. х., який 1965 реорганізовано у Харків. НДІ заг. та невідклад. хірургії (нині Ін-т заг. та невідклад. хірургії ім. В. Зайцева НАМНУ; див. Загальної та невідкладної хірургії Інститут АМНУ). 1972 у Києві створ. Київ. НДІ клін. і експерим. хірургії (нині Хірургії та трансплантології Національний інститут ім. О. Шалiмова), а 1999 у Донецьку засн. Невідкладної і відновної хірургії Інститут ім. В. Гусака НАМНУ (від 2014 – у Києві). Визнач. хірургами були вчені, засн. і дир. профіл. ін-тів Н. х.: О. Шалімов, В. Зайцев, В. Гусак. Невідкладні хірург. хвороби – найбільша за обсягом група захворювань у заг.-хірург. стаціонарах, а їх лікування потребує суттєвих організац., структур., профес. і фінанс. ресурсів. Хірург. допомога при невідклад. хірург. захворюваннях органів черев. порожнини має свої особливості: ця патологія виникає раптово, нерідко має перебіг, що прогресує, тому своєчасне надання допомоги важливе для досягнення позитив. результату. Окрім того, виникає потреба у постій. динаміч. спостереженні й швидкому прийнятті рішень щодо діагност. і лікув. тактики. Успішний результат надання мед. допомоги хворим із гострими хірург. захворюваннями та травмами залежить від інтенсив. діяльності та своєчасності прийняття клін. рішень мед. працівників різних рівнів (первин., вторин. та третин.). Важливою складовою невідклад. хірург. допомоги є можливість інтенсифікації роботи лікарняних закладів, тобто дотримання принципів «Fast Track» хірургії (прискорення різних етапів лікув. процесу) для орг-ції інтенсив. роботи лікув. закладів за допомогою впровадження нових технологій, підвищення кваліфікації мед. персоналу та забезпечення медикаментами і витрат. матеріалами. Надання невідклад. хірург. допомоги здійснюють згідно з уніфіков. стандартами мед. технологій діагност.-лікув. процесу та протоколами надання мед. допомоги хворим із невідклад. хірург. захворюваннями, затвердженими МОЗ України. В останні роки значення Н. х. зросло у зв'язку з проведенням бойових дій на Сх. України. Укр. військ. доктрина передбачає, що допомогу пораненим мають надавати не лише військ. шпиталі, а й цивіл. клініки. Під час антитерорист. операції (нині операція Об'єднаних сил) клін. установи НАМНУ організували надання висококваліфіков. невідклад. хірург. допомоги ургент. пацієнтам із Донец. і Луган. обл. та пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям.

Літ.: Неотложная хирургия брюшной полости. К., 1989; Невідкладна хірургія органів черевної порожнини (стандарти організації та професійно-орієнтовані алгоритми надання медичної допомоги). К., 2018; Цимбалюк В. І., Лурін І. А. та ін. Надання медичної допомоги військовослужбовцям і цивільному населенню в клінічних установах НАМН України під час АТО/ООС // Мед. перспективи. 2020. Т. 25, № 3.

В. В. Бойко, І. А. Тарабан


Покликання на статтю