Невідкладних станів медицина — Енциклопедія Сучасної України

Невідкладних станів медицина

НЕВІДКЛА́ДНИХ СТА́НІВ МЕДИЦИ́НА – галузь медичної науки, що вивчає причини виникнення різного походження раптових порушень діяльності організму, їх діагностику та методи відновлення його життєво важливих функцій. Осн. метою Н. с. м. є досягнення такого стану пацієнта, коли відпадає необхідність термінових мед. заходів й настає етап відносно термінових і нетермінових заходів медичної допомоги. 1974 на Нараді міністрів охорони здоров’я європ. країн у Будапеш­ті запропоновано визначення невідкладної медичної допомоги: «Поняття невідкладності в медичній допомозі передбачає усунення всіх патологічних станів, зумовлених зовнішніми або внутрішніми факторами, що незалежно від ступеня їх тяжкості потребують негайної діагностики й лікування». Рекомендовано розрізняти 5 видів невідклад. станів: 1) існує безпосередня загроза життю: якщо хворому вчасно не надати мед. допомогу, вірогідний летал. наслідок; 2) безпосеред. загрози життю немає, але такий стан може виникнути в будь-який час; 3) безпосеред. загрози життю немає, але ненадання своєчас. мед. допомоги може призвести до стійких змін в окремих органах та організмі загалом; 4) загрози життю немає, але в найкоротші терміни потрібно полегшити страждання хворого; 5) загрози життю немає, однак поведінка хворого потребує термінового мед. втручання, оскільки становить небезпеку для оточення. Надання невідклад. допомоги при станах 1, 2 і 5 покладено на станції (відділ.) екстреної медичної допомоги, а при станах 3 і 4 – на пункти (відділ.) невідклад. мед. допомоги, що функціонують при поліклініках. Враховуючи, що причиною погіршення стану пацієнта може стати будь-яка нозологія, Н. с. м. є багатопрофіл. галуззю, що включає вивчення як хірург., так і терапевт. дисциплін для забезпечення адекват. надання допомоги пацієнту.

Задум орг-ції невідклад. мед. допомоги на місці незвичай. події з’явився ще в 18 ст. 1767 в Антверпені (Бельгія) створ. Т-во надання допомоги потерпілим при нещасних випадках. Згодом такі т-ва організували в Парижі й Гамбурзі (Німеччина), але вони проіснували не довго. Після засн. 1868 в Нью-Йорку першої рятувал. станції, система надання першої мед. допомоги при нещасних випадках почала стрімко розвиватися. 1878 у Лондоні створ. Асоц. швидкої допомоги св. Іоанна, що організувала станції та пости з надання невідклад. мед. допомоги. 1881 у Німеччині засн. орг-цію «SamariterVerein». Того ж року в Києві з ініціативи Т-ва лікарів створ. Гурток лікарів для нічних лікар. чергувань, а при міській управі на добровіл. засадах почав функціонувати пункт нічних чергувань, до яких було залучено 19 лікарів (1882 – 21, у 1883 – 29 лікарів). Невідкладну допомогу при нещасних випадках надавали безкоштовно. Виклики додому до хворих оплачувалися. Важлива роль в орг-ції цього пункту належить проф. Ун-ту св. Володимира в Києві Ю. Мацону. У Швейцарії, Швеції та Норвегії таке завдання взяли на себе Т-ва Червоного хреста, в Італії – аптеки, у Данії – цирульники. 1898 у Москві при поліцей. будинках організовано сан. кінні карети, наступ. року у С.-Пе­тербурзі за сприяння Рос. т-ва Червоного хреста відкрили пункти надання першої допомоги. Однією з кращих організац.-функціон. мед. структур з надання невідклад. допомоги на дошпитал. етапі виявилася станція швидкої мед. допомоги. Поштовхом до її створення стала пожежа 1881 у Віден. Рінґтеатрі, під час якої потерпілі тривалий час лежали на бруківці без надання мед. допомоги. Це спонукало лікаря Я. Мунді 1883 організувати Віден. станцію швидкої мед. допомоги. 1887 таку станцію відкрито в Будапеш­ті, 1898 – у Варшаві, 1900 – у Лодзі (Польща), у червні 1902 – у Києві (за сприяння Т-ва швидкої мед. допомоги), восени того ж року – у Вільно (нині Вільнюс), 1903 – в Одесі (на пожертву мільйонера М. Толстого), наступ. року – у Ризі, 1910 – у Харкові (з ініціативи І. Оболенського), згодом у Мінську, Казані, Ростові-на-Дону (обидва – Росія), Катеринославі (нині Дніпро), 1912 – у Москві. Спочатку станція швидкої мед. допомоги працювала як служба, що надає допомогу потерпілим і тяжкохворим у громад. місцях, на вулицях, підпр-вах і в установах. Допомогу вдома при раптових захворюваннях і різкому погіршенні стану хворих надавали чергові пункти невідклад. мед. допомоги амбулаторно-поліклін. мережі, що почали створювати в 1930-х рр. Невідкладну мед. допомогу на дошпитал. етапі розподілили на 2 підвиди – більш термінову і менш термінову. 1927 затверджено перше положення про станцію швидкої мед. допомоги, що визначило її завдання, структуру і функції, а 1938 – «Єдине положення про роботу станції швидкої допомоги в містах». Від 1946 прийнято низку норматив. актів, що забезпечили створення єдиної системи швидкої мед. допомоги. Завдання, що раніше виконували чергові пункти невідклад. мед. допомоги, поступово почали передавати станціям, а самі пункти стали частиною її структури. Повне злиття невідклад. і швидкої мед. допомоги в єдину службу відбулося лише в 1960–80-х рр., що зумовило збільшення обсягу роботи станцій. Значно розширено підстави для звернення за швидкою допомогою і покази до направлення бригад. У лікарнях почали створювати відділ. експрес-методів діагностики й інструм. дослідж., реанімації та інфарктні відділ., рентґенол. кабінети, що працюють цілодобово. Від 1968 організовують лікарні швидкої мед. допомоги для надання невідклад. стаціонар. допомоги, а станції швидкої мед. допомоги почали об’єднувати з лікарнями. 1992 на базі Київ. клін. лікарні швидкої мед. допомоги засн. Київ. наук.-практ. об’єдн. швидкої мед. допомоги та медицини катастроф, 1997 з його підрозділів створ. гол. заклад Держ. служби медицини катастроф – Екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Український науково-практичний центр. Нині в Україні Н. м. д. надають 41 373 мед. працівники, з них 4733 лікарі та 35 332 фельд­шери й медсестри. Викладання дисципліни «Н. с. м.» здійснюють на каф. вищих мед. навч. закладів переддиплом. та післядиплом. освіти І–ІV рівнів акредитації. Також сформувалися та діють кілька наук. шкіл, зокрема в Харкові, Запоріжжі та Києві. Харків. школа Н. с. м. функціонує у Харків. мед. академії післядиплом. освіти, де 1980 організовано першу в СРСР каф. швидкої та невідклад. допомоги, яку очолив Л. Хименко (від 1995 – В. Ніконов). Її осн. клін. базою є Харків. міська клін. лікарня швидкої та невідклад. мед. допомоги. Серед викл. – С. Курсов, В. Загуровський, Є. Кіношенко, О. Феськов, О. Чернов, Г. Яцина, О. Гавриков, К. Лизогуб, О. Огієнко, С. Скоропліт. Запоріз. школа Н. с. м. діє у Запоріз. мед. академії післядиплом. освіти. Засн. і першим зав. каф. медицини невідклад. станів (від 1995) був В. Букін, від 2007 її очолює Б. Голдовський. На каф. працюють К. Серіков, Є. Сідь, І. Філімонова, Д. Лелюк. У Нац. ун-ті охорони здоров’я України (Київ) сформувалася Київ. школа Н. с. м. Профіл. каф. засн. 1988, її клін. базами стали Київ. міська клін. лікарня швидкої мед. допомоги та Центр. станція швидкої мед. допомоги Києва. У різний час каф. очолювали Я. Гоєр (1988–91), І. Зозуля (1991–2019), Б. Слонецький (2019–20), від 2020 – А. Волосовець. Нині працюють І. Зозуля, В. Боброва, А. Зозуля, О. Іващенко, І. Вербицький, П. Набухотний, О. Крамарева, А. Бойко.

Літ.: Медицина невідкладних станів: Підруч. К., 2012; Актуальні питання медицини невідкладних станів у практиці сімейного лікаря. К., 2015; Невідкладна медична допомога у загальній лікарсь­кій практиці. К., 2015; Медицина невідкладних станів. Екстрена (швидка) медична допомога: Підруч. К., 2017; Невідкладні стани: діагностика та лікування: Навч. посіб. К., 2018; Невідкладна допомога при гострих отруєннях: Навч. посіб. К., 2018; Історія кафедри медицини невідкладних станів Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика: Довід. В., 2019; Медицина невідкладних станів: Вибрані клінічні лекції. Т. 9. Х., 2020.

І. С. Зозуля, А. О. Волосовець

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
І. С. Зозуля, А. О. Волосовець . Невідкладних станів медицина // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72732 (дата звернення: 27.09.2021)