Невропатія

НЕВРОПАТІ́Я (від невро... і грец. πάθος — біль, страж­да­н­ня) — захворюва­н­ня, що характеризується ураже­н­ням периферійних нервів первин­но-дегенеративного характеру, зумовлене різними етіологічними чин­никами. Ін. назва — нейропатія. Термін «Н.» замінив назву «неврит» (запале­н­ня нерва), позаяк було доведено, що у разі ураже­н­ня структур периферій. нерв. системи запал. явища здебільшого від­сутні. Проте й нині за умови наявності запал. процесу в периферій. нервах, що трапляється зрідка, хворобу називають невритом. Термін «Н.» часто використовують як заг. назву для різних дегенеративно-дистрофіч. уражень периферій. нервів. Ураже­н­ня одного нерва називають мононевропатією; наявність множин. симетрич. ураже­н­ня периферій. нервів пере­важно в ди­стал. від­ділах кінцівок — поліневропатією. Якщо в патол. процес залучені спин­номозк. корінці та периферійні нерви, його трактують як полі­радикулоневропатію (напр., гост­ра полірадикулоневропатія Ґій­єна–Бар­ре). У неврол. практиці, формулюючи клін. діа­гноз, термін «Н.» за­звичай використовують, коли є ураже­н­ня одного або декількох периферій. нервів не запал. характеру (напр., Н. промен. нерва). Н. є досить поширеними захворюва­н­нями, що насамперед об­умовлено великою кількістю факторів, що їх спричиняють, зокрема: інтоксикації (алкоголь, ртуть, мишʼяк, талій, фосфорорган. сполуки та ін.), авітамінози (дефіцит вітамінів В1, В12, В2, нікотин. кислоти), інфекції (бореліоз, лепра, ВІЛ), тривале вжива­н­ня деяких медикаментів (цито­статики, ізоніазид, сульфаніламідні препарати тощо), дисметаболічні, судин­ні поруше­н­ня, аутоімун­ні, неопластичні процеси, спадк. схильність. Часто периферійні нерви уражаються за наявності цукр. діабету, систем. захворювань сполуч. тканини, у разі патології внутр. органів. Ці етіол. чин­ники, що діють на організм в цілому, за­звичай призводять до множин. ураже­н­ня периферій. нервів, зумовлюючи появу поліневропатії або полірадикулоневропатії. Ураже­н­ня одного периферій. нерва частіше буває травматич. генезу або за наявності локал. ком­пресії нер­ва та судин, що його живлять, патологічно зміненими оточуючими тканинами (аневризми, гематоми), або у звужених від набряку та гіпертрофії кістк., фіброз. чи мʼязових ка­налах. Це т. зв. ком­пресійно-ішемічні Н. або тунел. син­дроми (напр., ураже­н­ня середин. нерва у запʼястк. ка­налі). За таких умов осн. факторами місц. патол. впливу є пере­напруже­н­ня (часто професійне) структур, що оточують нерв. Описують і спадк. неповноцін­ність окремих нервів, вузькість ка­налів, у яких роз­міщується нерв. Інколи по­шкодже­н­ня окремих периферій. нервів буває інфекц. генезу (напр., за наявності нейробореліозу, лепри). Залежно від пере­важа­н­ня ураже­н­ня аксонів чи мієлін. оболонки нервів роз­різняють аксонопатії та мієлінопатії. Вони дещо різняться за клін. проявами та пере­бігом. У разі мієлінопатій пере­важає сегментарна демієліні­зація волокон нервів, різко знижується швидкість проведе­н­ня ними нерв. імпульсів. За наявності аксонопатій по­шкоджуються пере­важно аксони. Клін. симптоматика Н. поліморфна. Рухові роз­лади проявляються периферич. парезами (слабкістю) мʼязів, мʼязовою гіпотонією. Чутливі поруше­н­ня характеризуються болем в мʼязах, болючістю за ходом нервів, парестезіями, зниже­н­ням або від­сутністю чутливості в ділянках ін­нервації від­повід. нервів. Фіксуються локал. вегетативно-трофічні поруше­н­ня (сухість шкіри або надмірна пітливість, трофічні виразки, почервоні­н­ня, ціаноз або блідість шкіри). Глибокі без­умовні рефлекси знижуються або випадають. Пере­біг Н. здебільшого хронічний, інколи гострий. Діа­гноз встановлюють на під­ставі анамнезу, типової клін. симптоматики, даних різних лаборатор. дослідж., необхідних для ви­значе­н­ня причини хвороби, проведе­н­ня ульт­ра­звук. доплеро­графії нервів, електроміо­графії, інколи біо­псії мʼязів чи нервів. Лікува­н­ня полягає перед­усім в усунен­ні причини хвороби або лікуван­ні осн. захворюва­н­ня, на тлі якого виникло ураже­н­ня периферій. нервів. Також залежно від причини хвороби за­стосовують вітаміни, нестероїдні протизапал. препарати, знеболювальні, судин­ну терапію, глюкокортикоїди, імуно­глобуліни, плазмаферез, методи рефлексо- та фізіотерапії, лікув. фізичної культури, масаж, бальнеолікува­н­ня. У разі неефективності медикаментоз. лікува­н­ня ком­пресій. Н. проводять хірург. втруча­н­ня.

Завантажити статтю