Негрич Микола Йосипович — Енциклопедія Сучасної України

Негрич Микола Йосипович

НЕ́ГРИЧ Микола Йосипович (14. 05. 1945, с. Нижній Березів Яблунів. р-ну Станіслав. обл., нині Косів. р-ну Івано-Фр. обл.) – письменник. Чл. НСПУ (2015). Премія ім. П. Чубинського (2014). Закін. Київ. танк.-тех. військ. уч-ще (1966), Ленінгр. військ. академію тилу і транспорту (нині С.-Пе­тербург, 1978). Служив у ЗС СРСР та України. Писати почав з виходом у відставку. Автор поет. зб. «Буковий ліс» (2004), «Помаранчевий дощ» (2005), «Пізня осінь» (2007), «Мамина криниця» (2015), зб. новел «Розповіді колишніх» (2008), «Сонце сходить з-за Няджина» (2013), худож.-докум. повісті «Убо­ге щастя» (2016), етногр. кн. «Скарби гуцульського говору» (2008; 2015), гуморист. зб. «Миколині фіґлі» (2010), «До Європи в постолах» та «Шедеври невигаданого гумору» (обидві – 2017). Упорядник сороміц. гуцул. коломийок «Заспіваймо пустої!» (2010), фольклорист. кн. «Співанки, посіяні горами» (2012; усі – Львів). Твори Н. проникнуті патріотизмом, щирістю, любов'ю до України, більшість його поезій – ностальгійні.

Л. Є. Бернакевич


Покликання на статтю