Недоля Леонід — Енциклопедія Сучасної України

Недоля Леонід

НЕДО́ЛЯ Леонід (справж. – Гончаренко Лук'ян Володимирович; 07(19). 09. 1897, с. Цесарська Слобода, нині с. Червона Слобода Черкас. р-ну Черкас. обл. – 05. 07. 1963, Черкаси) – письменник. Учасник 2-ї світ. вій­ни. Закін. Комуніст. ун-т у Москві (1922). Від 13-ти р. працював токарем на моск. з-дах; брав активну участь у рев. виступах, за що відбував заслання до Сибіру (м. Златоуст, нині Челябін. обл., РФ). З поч. листопад. подій 1917 очолив у Москві загін Червоної гвардії. Був на парт. і журналіст. роботах. Н. – організатор і кер. «Юго-ЛЕФа» в Одесі, один із кер. літ. групи «Нова генерація», чл. ВУСПП. Автор п'єс «Хороба» (1928, напис. у футурист. манері й опубл. у ж. «Нова генерація», 1930, № 6/7), «Підземна комуна» (1930), «За врубову» (1931), поеми «Свої права» (1931) – про будні й рев. героїку робітн. класу. Враження від перебування в Китаї виклав у кн. нарисів «Жовті брати (Крізь Хіну)» (Х., 1929), «На китайській землі» (Х.; К., 1934), зб. оповідань «Поневолені хінці» (Х., 1931).

Літ.: Життєвими шляхами Леоніда Недолі: Бібліогр. нарис. Чк., 2017.

І. М. Лисенко


Покликання на статтю