Нейропсихологія — Енциклопедія Сучасної України

Нейропсихологія

НЕЙРОПСИХОЛО́ГІЯ (від нейро... і психологія) – розділ психології, що вивчає зв’я­зок психічних процесів із функціонуванням певних систем головного мозку (ГМ). Засн. укр. Н. вважають О. Лурію, який сформулював осн. постулати цієї науки, що стосуються динаміч. локалізації псих. функцій (ПФ) у певних ділянках ГМ, розташ. в 3-х функціон. блоках мозку: енергет.; прийому, переробки та зберігання екстерорецептив. інформації; програмування та контролю псих. (свідомої) діяльності. Знач. внесок у розвиток Н. зробили укр. вчені Г. Костюк, Л. Бурлачук, А. Чуприков та ін. Серед осн. навч.-наук. установ, у яких готують фахівців із Н., – Ін-т психології НАПНУ (Київ) та Київ. ун-т. Розрізняють Н.: загальну (вивчає будову мозку, теор. питання функціонування ПФ і методи їх дослідж.), клінічну (розглядає ней­ропсихол. синдроми при різних локал. ураженнях ГМ за допомогою неапарат., тобто клін., методів дослідж.), диференційну (вивчає індивід. особливості психіки в процесі її розвитку з метою своєчас. діагностики та корекції відповід. відхилень на етапах онтогенезу), експериментальну (за допомогою експерим.-психол. методів досліджує порушення ПФ при локал. екзогенно-орган. ураженнях ГМ; пов’язана з психофізіол. напрямом медицини, присвяч. фізіол. механізмам порушень ПФ), вікову (вивчає особливості ПФ на різних етапах онтогенезу; поділяється на Н. дит., підлітк., юнац. та пізнього віку в нормі); реабілітаційну (розробляє методики відновлення порушених ПФ задля нормалізації усіх напрямів соц. функціонування). Методи нейропсихол. обстеження спрямовані на виділення нейропсихол. чинників, що зумовлюють формування псих. порушень внаслідок екзогенно-орган. мозк. та ін. патоген. впливів, а також вивчення механізмів їхнього патоген. впливу та компенсатор. механізмів. Їх поділяють на стандартизовані (однакові завдання для всіх обстежуваних) та варіантні (індивідуалізов. завдання). Серед осн. методів нейропсихол. обстеження – вивчення скарг пацієнта та його рідних, анамнезу, псих. стану хворого з використанням клін.-психопатол. методу, а також психодіагностич. методів щодо уваги, емоц. реакцій, зорового пізнання, кінестетич. (на дотик) і слух. гнозису, психомоторики, мови, написання, читання, пам’яті, усного підрахунку та інтелекту. Виділяють нейропсихол. фактори, що зумовлюють норм. чи патол. псих. та поведінк. функціонування: модально-неспециф. (енергет.) – відображає функціонування глибин. відділів ГМ і ступінь його активності в режимі сон–неспання, що має безпосереднє відношення до забезпечення життєво важливих функцій організму; модально-специф. – пов’яз. із прийманням інформації від аналізаторів, у якому відбувається поєднання отриманої інформації з пам’яттю; кінестетич. – забезпечує передачу та інтегрування сигналів від рецепторів шкіри, м’язів, кісток, сухожилків та суглобів у передню частину тім’яної ділянки ГМ; просторовий – формує просторові уявлення завдяки «запису» графіч. символів і мови; довільно-мимовіл. регуляції, пов’яз. із функціонуванням лобових ділянок ГМ, що регулюють постановку мети, плану й шляхів реалізації потреб, а також контролюють здійснення заданої програми та змін під час її виконання; усвідомлення–неусвідомлення ПФ і станів – завдяки роботі правої півкулі ГМ стає можливим вербал. опис влас. псих. діяльності, а при її ураженні частіше виникає анозогнозія (неусвідомлення влас. хвороби); загальномозк. – виникає внаслідок ураження не ГМ, а систем, що забезпечують його нормал. діяльність, тобто церебрал. крово- і лімфотік та ін. відповідні гуморал. та біохім. процеси; розлади глибоких підкіркових ділянок, а саме таламуса та прилеглих до нього ділянок ГМ. Нейропсихол. порушення – розлади відчуття та сприйняття, при яких хворий «відчуває, але не розуміє». Серед них виділяють: предметні – переважно уражаються потиличні чи тім’яно-потиличні, інколи із загальноскроневою локалізацією, частини ГМ; лицьові (прозопагностичні) – виникають при ураженнях правої нижньопотилич. ділянки, за яких пацієнти зором не розрізняють присутніх, а для їх упізнавання користуються такими ознаками, як окремі фрагменти тіла, хода, голос, запах тощо; оптико-просторові – через ураження верх. ті­м’яно-потилич. ділянок пацієнти погано орієнтуються в просторі, не розуміють, де праворуч та ліворуч, положення стрілок на годиннику тощо; літерна та алексична агнозія – при ураженні лівої частини ГМ на межі потилич. та скроневої ділянок особи не розуміють малюнки, букви, що схожі за написанням, є труднощі при переході до різних шрифтів; кольорова агнозія – внаслідок екзогенно-орган. патології лівої потилич. ділянки та прилеглих ділянок, інколи лівої скроневої ділянки ГМ хворі не можуть групувати об’єкти за кольором; симулятивні – внаслідок ураження перед. відділів лівої потилич. ділянки пацієнти не в змозі зрозуміти зміст того, що зображено на картинці, хоча описують її фрагменти, правильно читають літери, але не слова; розлади довіл., тобто цілеспрямов. рухів (апраксія).

Літ.: Психологія. К., 1968; Лурия А. Р. Основы нейропсихологии. Москва, 1973; Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психологической диа­гностике. К., 1989; Основи загальної психології. К., 1998; Чуприков А. П., Педак А. А., Лактіонов П. Є., Соколовська Д. Л. Ней­ропсихологічні аспекти в роботі лікаря-психіатра. М., 2005; Спіріна І. Д., Вітенко І. С., Напрєєнко О. К. та ін. Медична психологія: Підруч. Дн., 2012.

О. К. Напрєєнко, Н. Ю. Напрєєнко


Покликання на статтю
О. К. Напрєєнко, Н. Ю. Напрєєнко . Нейропсихологія // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=72977 (дата звернення: 24.09.2021)