Некрасов Віктор Платонович — Енциклопедія Сучасної України

Некрасов Віктор Платонович

НЕКРА́СОВ Віктор Платонович (04(17). 06. 1911, Київ – 03. 09. 1987, Париж) – письменник. Чл. франц. ПЕН-клубу (1975). Премія ім. В. Короленка (1993). Дит. роки пройшли в Лозанні та Парижі (1912–15). Закін. Київ. буд. ін-т (1936), театр. студію при Київ. театрі рос. драми (1937; кер. І. Чужой). Захопився літ-рою, 1932 почав друкуватися; відвідував літ. студію при СПУ. 1936–38 працював в архіт. майстернях Києва. Від 1937 як театр. художник і актор виступав у периферій. театрах Владивостока, Кірова і Ростова-на-Дону (усі – РФ), звідки з поч. 2-ї світ. вій­ни пішов на фронт, учасник Сталінгр. битви. Після поранення (1944) – в Києві на журналіст. роботі, зокрема 1948–50 – спецкор «Литературной газеты». 1947 був заст. голови правління СПУ (звільн. з посади через відмову в участі у кампанії проти космополітизму). Перша ж повість «В окопах Сталинграда» (1946; Сталін. премія, 1947; укр. перекл. М. Шумила – К., 1948; 1949; 1951; 1971) принесла авторові славу. Це сувора правда про військ. будні, психол. заглибленість в образи гол. героїв. Уникнувши фальшивого пафосу й патетики, Н. створив широку картину ратного подвигу народу на вій­ні, започаткував напрям т. зв. військ. прози. За цією повістю Н. написав сценарій до к/ф «Солдати» (1957, студія «Ленфільм»). Повість «В рідному місті» (К., 1954; за її мотивами на студії «Ленфільм» 1958 знято кінострічку «Місто запалює вогні») – про складні долі фронтовиків, які поверталися з вій­ни; вирізняється загостреною полемічністю, реаліст. зображенням повоєн. ситуації в країні. Пристрасною драм. оповіддю про життя країни після розвінчання кривавого культу особи, про повернення додому в’язнів сталін. концтаборів, морал. відповідальність держави перед ними є повість «Кира Георгиевна» (1959; окреме вид. – Москва, 1962). Чимало дорож. нарисів Н. – «Перше знайомство» (1958), «По обидва боки океану» (1962; обидва – Київ), «Месяц во Франции» (Мос­ква, 1965) – були різко засуджені офіц. критикою за відсутність у них «образу ворога». Публіцист. виступи письменника (про увіч­нення жертв фашизму у Бабиному Яру в Києві, про «будинок Турбіна» на Андріїв. узвозі, на захист укр. культури) завжди мали широкий громад. резонанс. Автор сценарію д/ф «Невідомому солдату» (Укр. студія хронік.-докум. фільмів, 1961). Після тривалої конфронтації з режимом 1971 був виключений із СПУ. 1974 емігрував до Франції, працював на радіо «Свобода», виступав в оборону укр. дисидентів, був співред. ж. «Континент». Написав кілька оригінал. за формою і змістом творів (спогади про Київ, книги про 3-ю хвилю рад. еміграції, про Париж та про ФРН). Підтримував укр. нац.-культур. і незалежниц. рух. 2014 у Києві видруковано кн. «Ізгой. Віктор Некрасов у спогадах сучасників», у якій вміщено змістовні спогади І. Дзюби («Не підкорений брехнею»), Л. Танюка («Віктор Некрасов і Україна»), а також Г. Кіпніса, Є. Сверстюка, В. Скуратівського, О. Муратова, П. Утєвської, Н. Новоселицької, О. Борисова, В. Смєхова, Б. Шифмана, що розкривають різні грані непересіч. особистості письменника, його яскравого таланту. На честь Н. в київ. Пасажі встановлено мемор. дошку (1990).

Тв.: Вася Конаков: Рассказы. Мос­ква, 1961 (укр. перекл. – К., 1965); Вторая ночь: Рассказы. Москва, 1965; Путешествия в разных измерениях. Мос­ква, 1967; По обе стороны стены. Нью-Йорк, 1984; Маленькая печальная повесть: Проза разных лет. Москва, 1990; Написано карандашом: Повести, рас­сказы, путевые заметки. К., 1990; Три встречи: Рассказы, письма. Москва, 1990; В самых адских котлах побывал: Сб. повестей и рассказов, воспоминаний и писем. Москва, 1991; И жив остался... Москва, 1991; По обе стороны океа­на. Записки зеваки. Саперлипопет, или Если бы да кабы, да во рту росли гри­бы... Москва, 1991; Дом Турбиных. К., 1998.

Літ.: Серпилин Л. Сердечный и му­жественный талант: К 50-летию В. Некрасова // Сов. Украина. 1961. № 6; Шалдій Д. «По обидва боки океану» // Визв. шлях. 1963. № 9; Быков В. Быть достой­ным нашего читателя // Новый мир. 1967. № 11; Холодний М. Окопи Віктора Некрасова // Донбас. 1990. № 1; Штрихи к портрету Виктора Некрасова // Радуга. 1990. № 2; Дзюба И. Не сдавшийся лжи // Там само. № 10; Шпиталь А. На вій­ні і після вій­ни // СіЧ. 1991. № 6; О Викторе Некрасове: Воспоминания. К., 1992; Дзюба І. «Я русский, а Украину люблю...» // ДУ. 1996, 15 черв.; Кириченко Ю. Віктор Некрасов. Голос з чужини // Кириченко Ю. Прощання з пасльоновим цвітом. Дн., 1999; Полянкер О. Г. Той, що перейшов ріку. К., 2008; Вiлен­ський Ю. Вiктор Некрасов: Портрет життя. К., 2018.

А. Г. Шпиталь

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
А. Г. Шпиталь . Некрасов Віктор Платонович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73001 (дата звернення: 23.09.2021)