Некрасов Віктор Платонович

НЕКРА́СОВ Віктор Платонович (04(17). 06. 1911, Київ — 03. 09. 1987, Париж) — письмен­ник. Член франц. ПЕН-клубу (1975). Премія ім. В. Короленка (1993). Дит. роки про­йшли в Лозан­ні та Парижі (1912–15). Закін. Київ. буд. ін­ститут (1936), театр. студію при Київ. театрі рос. драми (1937; кер. І. Чужой). Захопився літ-рою, 1932 почав друкуватися; від­відував літ. студію при СПУ. 1936–38 працював в архіт. майстернях Києва. Від 1937 як театр. художник і актор ви­ступав у периферій. театрах Владивостока, Кірова і Ростова-на-Дону (усі — РФ), звідки з поч. 2-ї світової вій­ни пішов на фронт, учасник Сталінгр. битви. Після поране­н­ня (1944) — в Києві на журналіст. роботі, зокрема 1948–50 — спецкор «Литературной газеты». 1947 був за­ступник голови правлі­н­ня СПУ (звільн. з посади через від­мову в участі у кампанії проти космополітизму). Перша ж повість «В окопах Сталин­града» (1946; Сталін. премія, 1947; укр. перекл. М. Шумила — К., 1948; 1949; 1951; 1971) принесла авторові славу. Це сувора правда про військ. будні, психол. за­глибленість в образи гол. героїв. Уникнувши фальшивого пафосу й патетики, Н. створив широку картину ратного по­двигу народу на вій­ні, започаткував напрям т. зв. військ. прози. За цією повістю Н. написав сценарій до к/ф «Солдати» (1957, студія «Ленфільм»). Повість «В рідному місті» (К., 1954; за її мотивами на студії «Ленфільм» 1958 знято кіно­стрічку «Місто запалює вогні») — про складні долі фронтовиків, які поверталися з вій­ни; вирізняється загостреною полемічністю, реаліст. зображе­н­ням повоєн. ситуації в країні. Пристрасною драм. оповід­дю про життя країни після роз­вінча­н­ня кривавого культу особи, про поверне­н­ня додому вʼязнів сталін. концтаборів, морал. від­повід­альність держави перед ними є повість «Кира Георгиевна» (1959; окреме вид. — Москва, 1962). Чимало дорож. нарисів Н. — «Перше зна­йомство» (1958), «По обидва боки океану» (1962; обидва — Київ), «Месяц во Франции» (Мос­ква, 1965) — були різко засуджені офіц. критикою за від­сутність у них «образу ворога». Публіцист. ви­ступи письмен­ника (про увіч­не­н­ня жертв фашизму у Бабиному Яру в Києві, про «будинок Турбіна» на Андріїв. узвозі, на захист укр. культури) завжди мали широкий громад. резонанс. Автор сценарію д/ф «Неві­домому солдату» (Укр. студія хронік.-докум. фільмів, 1961). Після тривалої конфронтації з режимом 1971 був виключений із СПУ. 1974 емігрував до Франції, працював на радіо «Свобода», ви­ступав в оборону укр. дисидентів, був спів­ред. ж. «Континент». Написав кілька оригінал. за формою і змістом творів (спогади про Київ, книги про 3-ю хвилю рад. еміграції, про Париж та про ФРН). Під­тримував укр. нац.-культур. і незалежниц. рух. 2014 у Києві ви­друковано кн. «Ізгой. Віктор Некрасов у спогадах сучасників», у якій вміщено змістовні спогади І. Дзюби («Не під­корений брехнею»), Л. Танюка («Віктор Некрасов і Україна»), а також Г. Кіпніса, Є. Сверстюка, В. Скуратівського, О. Муратова, П. Утєвської, Н. Новоселицької, О. Борисова, В. Смєхова, Б. Шифмана, що роз­кривають різні грані непересіч. особистості письмен­ника, його яскравого таланту. На честь Н. в київ. Пасажі встановлено мемор. дошку (1990).

Завантажити статтю