НЕНАДКЕ́ВИЧ Євген Олександрович (17(29). 12. 1882, с. Довгалівка, нині Шепетів. р-ну Хмельн. обл. — 30. 09. 1966, Житомир) — літературо­знавець, педагог. Навч. в Кременец. духов. училищі (нині Терноп. обл.) та Волин. духов. семінарії (Житомир), закін. С.-Пе­тербур. духовну академію (1907). Учителював 1907–17 у Кременчуці (нині Полтав. обл.) та Житомирі, викладав 1920–29 у Волин. ІНО (Житомир), 1930–33 — проф. укр. літ-ри Ніжин. пед. ін­ституту (нині Черніг. обл.). Внаслідок ре­пресій у серед. 1930-х pp. висланий за межі України: 1936–47 викладав рос. літературу в пед. ін­ститутах Саранська, Пермі, Іваново (усі — РФ), Москви. Від 1947 — професор кафедри укр. літ-ри Житомир. пед. ін­ституту. Ві­домий насамперед працями в галузі шевченко­знавства: кн. «Творчість Т. Г. Шевченка після засла­н­ня (1857–58)» (1956) та «З творчої лабораторії Т. Г. Шевченка. Редакційна робота над творами 1847–1858 pp.» (1959; обидві — Київ), а також низка статей. Книги Н. містять спо­стереже­н­ня над поет. творчістю Т. Шевченка, деякі тези дослідника вві­йшли до сталого вжитку шевченко­знавства. Проте у своїх студіях він базувався не на без­посеред. ви­вчен­ні рукописів укр. поета, а на їхньому від­творен­ні в наук. вид., що зумовило певну неповноту його висновків. Автор роз­відок про творчість І. Котляревського, І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, В. Стефаника, М. Рильського та ін.