Нервова система

НЕРВО́ВА СИСТЕ́МА — структурно-функціональна си­стема організму без­хребетних і хребетних тварин та людини, що складається з нервових і гліальних клітин. Осн. функцією Н. с. є регулюва­н­ня (пере­важно швидке) роботи систем і органів організму як у звʼязках із внутр. середовищем, так і зовн. світом. Цей процес від­бувається в тісній взаємодії з гуморал., або ендокрин­ною системою, що регулює діяльність окремих органів і систем організму через гормони (пере­важно повільно, але дуже потужно).

Анатомічно Н. с. складається із центральної нервової системи (ЦНС), що містить головний та спин. мозок (у хребетних), і периферійної нервової системи (нер­ви, нерв. сплете­н­ня, нерв. вузли, що знаходяться за межами ЦНС). Від головного мозку від­ходять черепні нерви, а від спин­ного — спин­номозкові. Нерв. тканина складається із сірої (тіла нейронів і їхні короткі від­ростки) та білої (мієлінізов. довгі від­ростки нейронів) речовини, а також нейроглії. Сукупність нейронів у межах ЦНС називають ядром, поза її межами — вузлом (ганглієм). Н. с. має частини: чутливу (аферентну, доцентрову), що несе інформацію до Н. с. для подальшого її обробле­н­ня; центральну (сукупність встав. ней­ронів, що знаходяться між чутливими і руховими); рухову (еферен­тну, від­центрову), що несе інформацію від Н. с. до органів-ефекторів (посмугов. і непосмугов. (гладеньких) мʼязів, а також залоз для регулюва­н­ня їхньої діяльності). Чутливий і руховий від­діли Н. с. складаються з центр. і периферій. частини. Н. с. ще поділяють на соматичну і автономну, або вегетативну (див. Вегетативна нервова система), що мають центр. і периферійну частини, а також чутливий, центр. і руховий від­діли. Соматична Н. с. ін­нервує шкіру (чутливий від­діл) та скелетні мʼязи (руховий від­діл) і під­лягає сві­домому контролю, тоді як автономна — внутр. органи (від рецепторів внутр. органів — чутливий від­діл, до гладеньких мʼязів та залоз — руховий від­діл), і не під­лягає сві­домому контролю.

Осн. типи будови Н. с. різних пред­ставників тварин. світу: дифузний, дифузно-вузловий, вузловий, тру­бчастий. Три перші типи притаман­ні Н. с. без­хребетних, остан­ній — тип роз­витку Н. с. хребетних. Трубчастий тип Н. с. хребетних за осн. принципами організації від­різняється від вузлового (гангліонар.) типу Н. с. вищих без­хребетних. ЦНС хребетних із найбільш ран­ніх етапів ембріонал. роз­витку не має вузлової будови. Вона закладається у ви­гляді суціл. нерв. пластинки, з якої утворюється нерв. трубка, яка потім диференціюється на різні від­діли мозку й надалі є джерелом утворе­н­ня нерв. вузлів на периферії (симпатичні, парасимпатичні, спин­номозк. та ін. вузли). Нерв. трубка завжди роз­таш. на спин. (дорсал.) боці тіла (над трав. трубкою), тоді як ланцюжок вузлів без­хребетних роз­таш. на черев. (вентрал.) боці тіла (під трав. трубкою). Н. с. хребетних не є результатом еволюц. роз­витку Н. с. складноорганізов. форм без­хребетних. Існують різні теорії походже­н­ня Н. с. хребетних. Найчастіше дослідники схиляються до того, що хребетні мали спіл. предка з далекими предками асцидії (покривники), оскільки в її личинк. стадії, яка, на від­міну від дорослої асцидії, веде рухливий спосіб життя (плаває в товщі води), є утвір, схожий на зачаток хорди, і нерв. трубка над ним.

Заг. тенденцією еволюції Н. с. як у без­хребетних, так і в хребетних є пере­міще­н­ня і зосередже­н­ня функцій у перед. ділянках Н. с. та виникне­н­ня головного мозку. Цей процес має назву енцефалізація; він сприяв формуван­ню головного мозку в хребетних у період філогенет. роз­витку від рівня без­черепних до рівня круглоротих. Трубка втрачає свою рівномірну форму, і на гол. кінці тіла виникають потовще­н­ня нерв. тканини у ви­гляді міхурів. Порожнина нерв. трубки пере­творюється на спин­номозк. канал та сполучену з ним систему шлуночків головного мозку. Від початку свого виникне­н­ня (в круглоротих і до людини) голов­ний мозок хребетних побудов. за єдиним планом. Варіює лише ступінь роз­витку і диференціації нерв. елементів. Отже, спочатку виникають три первин­ні мозк. міхури: пере­дній, середній і ромбоподібний. Далі перед. мозк. міхур ділиться на два вторин­ні: кінцевий і проміжний. Роз­двоєний на вторин­ні мозк. міхури та ромбоподіб. мозок: задній (міст і його виріст — мозочок) і довгастий. Анатомічно головний мозок складається зі стовбура (довгастий мозок, міст, середній мозок), мозочка та перед. мозку.

Спин. мозок і стовбур мозку називають сегментар. структурами, оскільки за своєю організацією вони мають риси посегментованості, і саме від цих від­ділів від­ходить більшість нервів, а також у них замикається більшість без­умов. рефлексів. Мозочок і всі від­діли вище серед. мозку (проміжний і кінцевий) є надсегментар. структурами. Їхня нейрон­на організація складніша, вони є надбудовою над сегментар. структурами й керують їхньою діяльністю.

Функціонально (спрощено) Н. с. хребетних поділяють на блоки: сенсорний (всі сенсорні системи), моторний (руховий від­діл соматич. та автоном. Н. с.), регуляції мотор. функцій та забезпече­н­ня імпліцит. памʼяті (мозочок і осн. ядра (базал. ганглії), регуляції функцій внутр. органів і внутр. середовища організму (гіпоталамо-гіпофізарна система), регуляції взаємодії внутр. середовища організму із зовн. середовищем, забезпече­н­ня емоцій і декларатив. памʼяті (лімбічна система), забезпече­н­ня вищих псих. функцій, регуляції функцій лімбіч. та усіх ін. систем організму (кора великих пів­куль). У без­хребетних є аналоги майже всіх пере­рахов. функціон. блоків Н. с. Хвороби Н. с. можна роз­ділити на категорії: судин­ні, інфекційні, про­гресуючі хронічні, спадкові, травматичні. Найпоширенішими і небезпечними є судин­ні захворюва­н­ня. Найчастіше вони призводять до інвалідності або смерті. До них належать: гостре поруше­н­ня кровообігу мозку (інсульт) і хронічна судин­но-мозк. недо­статність. Судин­ні захворюва­н­ня можуть роз­виватися внаслідок атеро­склерозу й гіпертоніч. хвороби. Прояви судин. уражень мозку: поруше­н­ня рухової активності, зниже­н­ня чутливості, нудота, блювота, головні болі. Інфекц. за­хворюва­н­ня Н. с. викликають бактерії, віруси, паразити, грибки. При цьому страждає головний мозок, рідше уражається спин. мозок і периферійна Н. с. Серед інфекц. хвороб цієї групи — малярія, енцефаліти, кір. Симптоми: поруше­н­ня сві­домості, під­вищена температура, нудота, блювота, сильний головний біль. Про­гресуючі хронічні захворюва­н­ня (міастенія, склероз та ін.) виникають через специфіку будови Н. с. та патоген. впливу поруше­н­ня обміну речовин, інфекцій або інтоксикації. Для хвороб за­звичай харатерний тривалий пере­біг, а для уражень — системність. Ознаки проявляють­ся з по­ступовим наро­ста­н­ням. У цей час знижується жит­тє­здатність тих чи ін. систем організму. Спадк. хвороби Н. с. поділяють на хромосомні та генні. Найпоширенішою хромосом. аномалією є Дауна хвороба. Генні патології найчастіше вражають нерв.-мʼязо­ву систему. Осн. ознаками спадк. хвороб є поруше­н­ня функцій рухового апарату та ендокрин. системи, інфантильність (див. Інфантилізм), недоумство. По­шкодже­н­ня Н. с. травматич. характеру виникають внаслідок заби­т­тя, травми, здавлюва­н­ня головного або спин. мозку. До таких захворювань належить струс мозку. Серед симптомів — роз­лади сві­домості, втрата памʼяті, головний біль, нудота, блювота, зниже­н­ня чутливості.

Завантажити статтю