Нервові хвороби — Енциклопедія Сучасної України

Нервові хвороби

НЕРВО́ВІ ХВОРО́БИ – захворювання центральної та периферичної нервової системи. Відомі з часів Гіппократа, однак їх клін. опис і вивчення розпочато лише у 19 ст. Накопичення знань про Н. х. дозволило відокремити неврологію від терапії. На поч. 1860-х рр. у клініці «Сальпетрієр» побл. Парижа відкрили перше у світі неврол. відділ., яке очолив Ж.-М. Шарко. Розвиток невропатології як окремої галузі медицини в серед. 19 ст. пов’­я­заний зі знач. досягненнями ней­роанатомії, нейрогістології та нейрофізіології. У 1880-х рр. в ун-тах Рос. імперії створювали об’єднані каф. нерв. і псих. хвороб. У Моск. ун-ті 1884 таку каф. очолив А. Кожевников – автор першого в Росії підручника з нерв. і душев. хвороб. Укр. школа неврології почала розвиватися на каф. нерв. і псих. хвороб у провід. університет. клініках Києва, Харкова, Одеси та Львова. Перші такі каф. створ. 1884 на мед. ф-тах Ун-ту св. Володимира у Києві та Харків. ун-ті під кер-вом I. Сікорського й П. Ковалевського. Згодом у Києві працювали відомі неврологи Борис і Микита Маньковські, Д. Панченко, О. Вин­ницький, у Харкові – С. Давиденков, О. Грінштейн, Г. Лещенко, Є. Дубенко. 1905 засн. каф. нерв. і душев. хвороб у Новорос. ун-ті в Одесі (зав. – М. Попов) та каф. неврології на мед. ф-ті Львів. ун-ту, яку в різний час очолювали Д. Панченко, М. Міртовський, Д. Пронів. За останню чверть століття у нев­рології відбувся знач. прогрес у діагностиці, лікуванні та вивченні патогенезу Н. х. завдяки досягненням генетики, нейрохімії та удосконаленню методів нейровізуалізації. Найпоширеніша патологія центр. нерв. системи (ЦНС) – судинні захворювання головного й спин. мозку. Вони займають 2–3-і позиції серед причин, що призводять до летал. наслідків. У групі цереброваскуляр. захворювань осн. частка припадає на гострі порушення мозк. кровообігу – ішемічні та геморагічні інсульти і транзиторні ішемічні атаки. Найчастіша причина розвитку мозк. судин. катастроф – гіпертонічна хвороба й атеросклероз. Діагноз гострих порушень мозк. крово­обігу потребує підтвердження за допомогою комп’ютер. або магнітно-резонанс. томографій, після чого проводять необхідне лікування. У разі своєчас. діагностики ішеміч. інсульту хворим показана тромболіт. терапія, що має високий рівень доказовості та дозволяє зменшити інвалідизацію пацієнтів. Інфекц. захворювання ЦНС – енцефаліти і менінгіти – є небезпеч. і тяжкими ураженнями. Енцефаліти – запалення головного мозку – найчастіше викликають віруси, рідше мікроби, рикетсії тощо. Перебіг хвороби зазвичай тяжкий, інколи розвивається блискавична форма, що триває до кількох днів і завершується летально. Клін. картина залежить від збудника і його тропності до певних клітин ЦНС, а також від індивід. захис. можливостей організму ураженої людини. Розрізняють первинні (епідемічний летаргічний, кліщовий, герпетичний) та вторинні (коровий, краснушний, грипозний, спричинений вітряною віспою та ін.) енцефаліти. Для діагностики захворювання проводять нейровізуалізац. дослідж. головного мозку, аналіз спинно-мозк. рідини (ліквору) для визначення вірус. маркерів. Лікування спрямоване на елімінацію збудника та проведення патогенет. і симптомат. терапії. Менінгіти – інфекц. запалення мозк. оболонок. Можуть бути гній­ними або серозними і викликатися бактеріями, вірусами, грибами, найпростішими. Перебіг захворювання буває гострий або блискавичний, підгострий, хронічний. Зазвичай у клін. картині менінгіту присутній інфекц.-інтоксикац., заг.-мозк. і менінгеал. синдроми, а також синдром запал. змін у лікворі. Для визначення останнього й виявлення збудника обов’язковим є дослідж. ліквору. Залежно від збудника призначають антибактеріал., противірусну, за необхідно­сті – дегідратац., корекцію водно-електроліт. балансу, симптомат. терапію. Смертність від менінгіту нині значно зменшилася. Серед захворювань нерв. системи одним з найактуальніших залишається розсіяний склероз – демієлінізуюче аутоімунне захворювання ЦНС, що вражає здебільшого людей молодого і се­ред­ньо­го віку та призводить до швидкої інвалідизації. При цьому захворюванні уражаються мієлінізов. шляхи головного та спин. мозку, внаслідок чого порушуються функції ходи, координації, зорова та чутлива, виникають когнітивні й тазові порушення. Хвороба хронічна, її перебіг може характеризуватися періодами загострення і ремісії, або неухил. прогресуванням. Для діагностики застосовують сучасні критерії, що враховують особливості перебігу, наявність багатовогнищевого ураження ЦНС, фіксацію вогнищ демієлінізації на магнітно-резонанс. томографії головного та спин. мозку, наявність олі­гоклонал. імуноглобулінів G у лікворі. Лікування призначають залежно від стадії та характеру перебігу хвороби. Від кін. 20 ст. за умови ремітуючого перебігу застосовують препарати хворобо-модифікувал. терапії, що змінюють перебіг хвороби й попере­джують розвиток загострень. Ще одне захворювання з ауто­імун. механізмом, що дуже актив­но нині вивчають, – міастенія – хвороба нервово-м’язового синапсу. Завдяки дослідж. різних рецепторів післясинаптич. мем­брани, до яких утворюються антитіла, досягнуто знач. прогресу в лікуванні з можливістю забезпечити повноцінне життя таким пацієнтам. Значну групу захворювань ЦНС становлять спадк. захворювання, які є генетично детермінов., що спричиняє порушення синтезу білків, ліпідів або вуглеводів, необхід. для нормал. існування нерв. системи. Виділяють спадк. захворювання з переваж. ураженням нервово-м’язової, пірамід., екстрапірамід. і координатор. систем. Медикаментозне лі­кування таких хвороб переважно симптоматичне, але має доповнюватися фізіотерапевт. процедурами, лікув. фізкультурою, діє­тою, забезпеченням ортопед. за­ходів. Сучас. прогрес у лікуванні генетично обумовлених захворювань у світі забезпечив розроб­лення ліків для деяких спадк. захворювань, зокрема для спінал. м’язової атрофії. В останні десятиліття низку захворювань об’єднують у групу «Movement disorders» – рухових розладів. Найпоширенішим серед них є хвороба Паркінсона, що може бути ідіопатичною, спад­ковою, або синдромом на тлі ін. захворювання (токсичного, інфекційного, судинного тощо). Ни­ні розроблено чіткі критерії діагнозу цієї хвороби і наголошують на необхідності своєчас. лікування. Існує ефективна патогенет. за­місна терапія, спрямована на ком­пенсацію дефіциту дофаміну в мозку – медіатора, дефіцит якого викликає хворобу. Епілепсія відома з давніх часів. Захворювання, що супроводжується нападами судом або втратою свідомості без них, завжди викликало цікавість і занепокоєння в оточуючих. Епілепсія може бути самостій. спадк. захворюванням або симптомом іншого – травми головного моз­ку, інсульту, енцефаліту та ін. Сучасна міжнар. класифікація поділяє напади на локальні та генералізовані, рідше трапляються некласифіков. напади. Тяжким проявом епі­лепсії може бути епілептич. статус, що може завершитися летально. Осн. метод додатк. діагностики – електроенцефалографія. Нині неврологія має знач. арсенал протиепілептич. ліків, що збільшується з кожним роком. Захворювання периферич. нерв. системи (ПНС) становлять бл. 50 % усіх захворювань і нерідко супроводжуються тимчас. втратою працездатності. В першу чергу це стосується вертеброген. уражень корінців спин. мозку на тлі дегенератив. захворювань хребта. Вони можуть проявлятися винятково ознаками подразнення корінців зміщеними дисками та зв’язками (больовим, м’я­зо­во-­тоніч., нейродистрофіч. син­дромами) або мати також ознаки випадіння функції корінців, коли на тлі вираженого больового синдрому знижується чутливість, рефлекси чи навіть розвиваються парези м’язів. Ін. захворювання ПНС – поліневропатії, причиною яких найчастіше буває ендогенна (діабет) або екзогенна (алкоголізм) інтоксикація. Мононевропатії можуть також виникати на тлі інтоксикації, але частіше бувають травмат. чи компресійно-ішеміч. походження. Останні виникають під час мікротравматизації певного нерва в м’язово-фіброзно-кістк. каналі й інколи потребують декомпресій. оператив. втручання.

Літ.: Дзяк Л. А., Зенков Л. Р., Кириченко А. Г. Эпилепсия. К., 2001; Болезни нер­вной системы. Москва, 2001; Text­book of Clinical Neurology. 2003; Мументалер М., Маттле Х. Неврология / Пер. с нем. Москва, 2007; Шевага В. М., Паєнок А. В., Задорожна Б. В. Невропатологія: Підруч. К., 2009; Neurology emer­gen­cies. Oxford, 2011; Неврологія. К, 2014; O. Malik, A. Donnelly, M. Barnett. Fast facts: Multiple sclerosis. 2014; N. Quinn, K. P. Bhatia, M. J. Edwards, M. Stamelou. Parkinson’s Disease and other Movement Disorders. Oxford, 2016; Козьолкін О. А., Мєдвєдкова С. О., Лісова О. А. Клінічні особливості та комплексне лікування вер­тебральних торакалгій з нейродистрофічними проявами // Укр. неврол. журн. 2019. № 2–3.

Л. І. Соколова

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
Л. І. Соколова . Нервові хвороби // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=73677 (дата звернення: 20.09.2021)