КОВТУНЕ́НКО Вʼячеслав Михайлович (31. 08. 1921, м. Покровськ, нині Енгельс Саратов. обл., РФ — 10. 07. 1995, Москва) — фахівець у галузі ракетно-космічної техніки. Доктор технічних наук (1961), професор (1962), член-кореспондент НАНУ (1972) і РАН (1984). Заслужений діяч науки і техніки РФ (1989). Герой Соц. Праці (1961). Ленін. премія (1960). Державна премія СРСР у галузі н. і т. (1978). Учасник 2-ї світової війни. Державні нагороди СРСР. Закін. Ленінгр. університет (нині С.-Петербург, 1946). Від­тоді працював на виробництві; від 1953 — у КБ «Пів­ден­не» (Дні­пропетровськ): 1965–77 — гол. кон­структор косміч. КБ-3 у його складі; водночас від 1953 — у Дні­проп. університеті: 1963–69 — завідувач кафедри приклад. газової динаміки і тепломасооб­міну, 1969–77 — завідувач кафедри аеро­гі­дромеханіки. Один з організаторів Дні­проп. від­діл. Ін­ституту механіки АН УРСР, де 1966–77 очолював від­діл аеродинаміки. 1977–86 — нач. особл. КБ, 1986–95 — ген. кон­структор НВО ім. С. Лавочкіна (Москва); за сумісництвом викладав у Моск. фіз.-тех. ін­ституті. Під керівництвом К. і за його без­посеред. участі створ. бо­йові ракетні комплекси Р-12 (8К63), -14 (8К65), -16 (8К64). Ініціював формува­н­ня та організував реалізацію комплекс. про­грам навколозем. косміч. дослідж. «Космос» та «Інтеркосмос», а також роз­робле­н­ня ракетно-косміч. систем для їхнього здійсне­н­ня. Директор проекту (від СРСР) із запуску індій. супутників «Аріабата» й «Бхаскара». Ген. кон­структор автомат. косміч. апаратів для ви­вче­н­ня навколозем. і між­планет. простору, ди­станц. та контакт. зондува­н­ня планет і малих тіл Соняч. системи, за допомогою яких реалізовано комплексні про­грами дослідж. Венери й комети Галея («Венера-11, -12, -13, -14, -16», «Вега-1, -2»), Марса та його супутника Фобоса («Фобос-1, -2»), учасник між­нар. проекту «Марс-96». Ви­вчав про­блеми систем. аналізу, проектува­н­ня та створе­н­ня складних автоматизов. інформ.-тех. косміч. комплексів і систем аерогазодинаміки, екс­перим. астрономії. Першим серед вітчизн. вчених сформулював і роз­вʼязав задачу про форму осесиметр. тіла мін. опору при над­звук. швидкостях і започаткував новий наук. напрям щодо ви­значе­н­ня оптимал. форм тіл у потоці рідини та газу.