Нудьга Григорій Антонович

НУДЬГА́ Григорій Антонович (21. 01. 1913, с. Артюхівка, нині Ромен. р-ну Сум. обл. — 14. 03. 1994, Львів) — письмен­ник, критик, літературо­­знавець, фольклорист, етно­граф, культуролог. Кандидат філологічних наук (1956). Член СПУ (1954), почес. чл. НТШ. Учасник 2-ї світової вій­ни. Походив із козац. роду. Закін. Гадяц. пед. технікум (нині Полтав. обл., 1931), учителював у рідному селі. Навч. у Харків. (від 1933), закін. Київ. університет (1938). Водночас від 1936 працював м. н. с. Ін­ституту фольклору АН УРСР, брав участь у наук. екс­педиціях, однак 1937 за доносом був звинувач. в укр. бурж. націоналізмі й звільнений із посади. Від 1938 викладав у Полтав. пед. ін­ституті. Від 1941 — на фронті, потрапив у нім. полон, далі — табори для військовополонених, звідки йому вдалося ви­братися. 1944 знову мобілізація, але був від­кликаний з армії і скерований у Львів. від­діл. Ін­ституту літ-ри АН УРСР, де його знали як дослідника фоль­клорно-літ. взаємозвʼязків. У травні 1945, напередодні захисту канд. дис., заарешт. і засудж. військ. трибуналом до 10-ти р. таборів і 5-ти р. обмеже­н­ня громадян. прав. Покара­н­ня від­бував на Колимі, у системі концтаборів «Даль­строй». За пере­викона­н­ня норми 1951 до­строково звільнений, працював обліковцем швей. ф-ки у м. Вин­ники Львів. обл. 1954 судимість із нього знято; від 1955 — завідувач від­ділу критики ж. «Жовтень», від 1956 — молодший науковий спів­робітник Ін­ституту сусп. наук АН УРСР у Львові. Написав низку праць з історії укр. літ-ри та фольк­лору, що здобули ви­зна­н­ня в наук. колах. За принциповість у від­стоюван­ні високого пріоритету укр. культури й літ-ри 1973 його від­правлено на пенсію ще до досягне­н­ня пенсій. віку. Не­зважаючи на заборони ви­їзду за кордон на наук. конф., Н. під­тримував контакти з багатьма академіями світу, що давало йому можливість обмінюватися наук. ідеями та публікаціями, одержувати матеріали з різних галузей літературо­знавства із зарубіж. джерел. Важливе місце в працях ученого за­ймають про­блеми роз­витку фольклор. та літ. жанрів (дума, балада, чумац. пісні, пісні літ. походже­н­ня, пародія тощо), звʼязку літ-ри з фольклором, пошире­н­ня укр. пісні й худож. слова у між­словʼян. та світ. просторі. Свої студії над цими пита­н­нями часто завершував укла­да­н­ням збірників із різних жанрів. Укр. літературу він роз­глядав у контекс­ті світ. культури, під таким кутом зору під­ходив до ви­вче­н­ня творчості С. Климовського, Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, Панаса Мирного, І. Франка та ін. укр. класиків. Окрема тема його наук. зацікавлень — ви­­явле­н­ня джерел звʼязків укр. науки і культури з культурою сусід. народів Європи. Чимало уваги він присвятив навч. укр. студентів в університетах Європи в епоху Ренесансу, пошире­н­ня пісні С. Климовського «Їхав козак за Дунай» у різних муз. обробках, зокрема й варіант австр. композитора Л. ван Бетговена, різні варіації музики «Щедрика» М. Леонтовича тощо. Такий напрям дослідж. не знаходив під­тримки влади, яка проводила політику русифікації, що створювало труднощі для публікації наук. праць ученого. Так, друк праці Н. «Українська пісня в світі», за­пропонов. 1972 видавництву «Музична Україна», спочатку від­хилили, однак після ви­ступів на його під­тримку у ЗМІ видали 1989 в Києві у напів­скороч. ви­гляді. У повному варіанті моно­графію «Українська дума і пісня в світі», яку він вважав справою свого життя, опубл. у 2-х кн. 1997–98 у Львові. Н. виявив себе дослідником, який не по­ступався наук. та морал. принципами всупереч політ. об­ставинам, і праці його залишаються актуальними.

Завантажити статтю