НУ́ГМАН Мустафа (Ногман Мостафа; 22. 12. 1912, с. Кзил-Яр, нині Татар­стан, РФ — 04. 09. 1976, м. Казань, Татар­стан) — татарський поет, пере­кладач, мово­­знавець. Кандидат філологічних наук (1964). Член СП СРСР (1965). Учасник 2-ї світової вій­ни. Навч. у Таджиц. пед. ін­ституті (м. Сталінабад, нині Душанбе, 1937–41), закін. Моск. ін­ститут сходо­знавства (1951). Викладав перс. та старотатар. мови в Казан. університеті (1961–74). Автор поет. зб. «Давыл­лы еллар лирикасы» («Лірика воєн­них років», 1944), «Иртәнге моң­нар» («Ранкові пісні», 1973), «Акчарлаклар оча Иделдә» («Чайки над Волгою», 1982; усі — Казань) та ін., чимало віршів покладено на музику. У пере­кладац. доробку — твори Т. Шевченка: балада «Тополя», вірші «Думка (Тече вода в синє море)», «Думка (Тяжко-важко в світі жити)», «Думка (Нащо мені чорні брови)», «Мені однаково, чи буду», «Ой крикнули сірії гуси» та ін., що вві­йшли до татар. вид. «Кобзар» (Казань, 1953).