Нитченко Дмитро Васильович — Енциклопедія Сучасної України

Нитченко Дмитро Васильович

НИ́ТЧЕНКО Дмитро Васильович (справж. – Ниценко, від 1944 – Ніценко; псевд.: Дмитро Чуб, Остап Зірчастий, Микола Срібний; 08(21). 02. 1905, м. Зіньків, нині Полтав. обл. – 15. 09. 1999, м. Мельбурн, Австралія) – письменник, журналіст, видавець, літературознавець, мовознавець, перекладач, культурно-освітній і громадський діяч. Батько Л. Богуславець та Г. Кошарської, дід Ю. Ткача. Дійс. чл. НТШ (1975). Літ. премія ім. Лесі Українки (1994). Народився у замож. селян. родині, яка під час розкуркулення за рад. влади була змушена виїхати до м. П'ятигорськ на Терщину (нині Ставроп. край, РФ), де мешкало багато українців. Навч. у Зіньків. індустр.-тех. школі (1922–24), на укр. відділ. робітфаку в м. Краснодар (РФ, 1926–27, відрах. через «приховування свого соц. походження»), закін. технікум чужозем. мов (1934) та ІНО (1940) у Харкові. Тут деякий час працював робітником на ф-ці, від 1929 – обліковцем, секр. Держ. вид-ва України, згодом – вид-ва «Літ-ра і мист-во» (до 1934), учителював. З поч. нім.-рад. вій­ни – на фронті, 10 жовт­ня 1941 потрапив в оточення та нім. полон, перебував у концтаборі м. Кричев (Могильов. обл., Білорусь), завдяки досконалому володінню нім. мовою 8 листопада того ж року йому вдалося звільнитися. Повернувся до Харкова, спів­працював із ред. г. «Нова Україна». 1944–49 – на еміграції в Німеччині (м. Берлін, Мюнхен, Новий Ульм), де займався журналістикою, освіт. діяльністю, дописував до ж. «Рідне слово» (Мюнхен), г. «Українські вісті» УРДП (Новий Ульм). Від 1949 – в Австралії (м. Ньюпорт, Мельбурн), де очолював філію Об'єдн. укр. письменників «Слово». Працював на електростанції (до 1971), водночас від 1952 – дир. та вчитель укр. мови і літ-ри в субот. школі у Ньюпорті. Голова Укр. центр. шкіл. ради Австралії (1953–63; за його кер-ва кількість укр. шкіл зросла від 13-ти до 50-ти). 1954 створив і очолив Літ.-мист. клуб, що у різних містах Австралії проводив літ. вечори, на яких, зокрема, Н. читав доповіді («Про життя і творчість Івана Франка», «Як Москва русифікує Україну» тощо). Заснував у Мельбурні вид-во «Ластівка» (1953), в якому від 1954 за його ред. виходив альманах «Новий обрій», а також Н. надрукував серію своїх дит. пригодниц. оповідань: «На гадючому острові» (1953), «Вовченя» (1954), «Це трапилося в Австралії» (1955) та ін. Літ. дебют – вірш у г. «Голос Полтавщини» (1927). Від 1930 друкувався у ж. «Політфронт», був чл. однойм. літ. орг-ції. Перша зб. віршів «Поезія індустрії» вийшла 1931, потім з'явилися кн. нарисів «На прикордонні» (1932) та поет. зб. «Склепіння» (1933; усі – Харків). Н. опуб­лікував низку книг худож. прози, літ.-крит., мовозн. праць (зокрема «Український правописний словник», 1968; «Український ортографічний словник», 1975; обидва – Мельбурн), а також мемуарів – «В лісах під Вязьмою» (Мюнхен, 1958; Мельбурн, 1983), «Від Зінькова до Мельборну» (1990), «Під сонцем Австралії» (1994; обидва – Мельбурн). Видав пам'ятну кн. «Українці в Австралії» (1965; спільно з М. Болюхом), кн. «200 листів Б. Антоненка-Давидовича» (1986; обидві – Мельбурн), зб. «Листи письменників» (Мельбурн, 1992; Ніжин, 1998; К., 2001), упорядковував зб. «З-під евкаліптів» (Мельбурн, 1976; початк. назва – «Українські поети в Австралії»). Відомий і як популяризатор творчості укр. письменників (І. Багряний, Б. Антоненко-Давидович, Микола Лазорський, Ю. Вухналь та ін.). Приділяв багато часу редагуванню книг та написанню до них передмов, перекладав рос. письменників та поезії нім. авторів, залишив велику епістолярну спадщину. 2000 Лігою укр. меценатів та родиною Н. засн. літ. премію його імені.

Пр.: Шевченко в житті. Регенсбург, 1947; Живий Шевченко. Мюнхен, 1963; 3-є вид. Мельбурн, 1987 (англ. перекл. – Shevchenko the Man. 1985); Стежками пригод. Мельбурн, 1975; К., 1993; Елементи теорії літератури і стилістики. Мельбурн, 1975; 1979; Полтава, 1993; З новогвінейських вражень. Лондон, 1977; На життьовому і творчому шляху В. Ґжицького. К.; Торонто, 1978; Б. Антоненко-Давидович: Життя і творчість. Мельбурн, 1979; Літературна спадщина Івана Багряного. К.; Торонто, 1980; Люди великого серця. Мельбурн, 1981; У дзеркалі життя й літератури. Мельбурн, 1982; Як Мос­ква русифікує Україну. Мельбурн, 1982; Відлуння великого голоду в спогадах очевидців і українській літературі. К.; Торонто, 1982; Слідами Миклухи-Маклая. К., 1993; Силуети. Ніжин, 1996.

Літ.: Зернецька О. Дмитро Нитченко: Життя навпіл. Патріарх першої генерації українців в Австралії // Всесвіт. 1992. № 5–6; Чумаченко В. Австралийский Иван Франко // Кубан. новости [Краснодар]. 1993, 21 фев.; Сорока П. Дмитро Нит­ченко-Чуб: Літ. портрет. Т., 1996; Ротач П. Гідний слави і пам'яті // Полтав. думка. 1999. № 23; Дмитро Нитченко – людина ідеї: Нариси, спогади, листи, поезії. К., 2005; Качуровський І. Патріарх українсь­кої літератури в Австралії // Березіль. 2005. № 3–4; Йовенко С. «До в світі найсвятішої землі...»: (З нагоди 100-річчя визнач. культур. діяча, освітянина, письменника Д. Нитченка) // Вітчизна. 2005. № 5–6; Дзюба І. Дмитро Нитченко: людина великого серця // Київ. 2012. № 3–4; Степаненко М. Невтомний трудівник – Дмитро Чуб: (До 50-ліття з дня народж. і 40-ліття літ. діяльності) // Укр. літ-ра у вигнанні. К., 2014.

В. К. Чумаченко


Покликання на статтю