Ніковський Андрій Васильович — Енциклопедія Сучасної України

Ніковський Андрій Васильович

НІКО́ВСЬКИЙ Андрій Васильович (псевд. і крипт.: А. Василько, Ан. Вас-ко, Ан. В-ко, А. В-ко, Приходько, Йосип Стефанович, А. Танаскович, А. Яринович, А., А-й, Ан., А. В., А. Н., А. Я., А. Я-ч, Ан. Яр., В., В. А. та ін.; 02(14). 10. 1885, с. Малий Буялик Одес. пов. Херсон. губ., нині с. Іванове Одес. р-ну Одес. обл. – 1942, Ленінград, нині С.-Пе­тербург) – громадсько-політичний діяч, мовознавець, літературознавець, публіцист. Закін. 5-у г-зію (1905) та істор.-філол. ф-т Новорос. ун-ту (1912) в Одесі. Брав участь у Всеслов’ян. студент. з’їзді 11–17 червня 1908 у Празі. Влітку 1910 здійснив діалектол. експедицію на Буковину, де записав укр. говірки. Від 1907 вміщував публікації у часописах «Рідний край», «Рада» (червень–липень 1912, червень 1913 – липень 1914 – ред.), «Замітки Українського наукового товариства» (1914 – ред.), «ЛНВ» (вересень–грудень 1914 – ред.; усі – Київ), «Основа» (1915 – ред.), альманасі «Степ» (1916 – ред.; обидва – Одеса) та ін. Чл. ради, секр. і бібліотекар т-ва «Просвіта» в Одесі (1906–09), чл.«Українського клубу» та муз.-драм. т-ва «Українська хата» (1910–13; обидва – Одеса), чл. Ради і секр. УНТ у Києві (жовтень 1913–18). Актив. діяч ТУПу (1908–17) та Союзу укр. автономістів-федералістів (1917). У листопаді 1915 – на поч. 1917 – уповноважений відділу постачання Ком-ту Пд.-Зх. фронту Всерос. союзу міст допомоги хворим і пораненим воїнам. Після Лютн. революції 1917 – чл. Ради об’єд­наних громад. орг-цій Києва, секр. президії її виконкому. У квітні 1917 обраний чл., у червні – товаришем (заст.) голови УЦР. Від червня 1917 входив до складу Комісії з підготовки «Статуту автономної України». Після падіння Тимчас. уряду внаслідок більшов. перевороту в жовтні 1917 у Петрограді (нині С.-Пе­тербург) – чл. Крайового ком-ту з охорони революції в Україні. 1–7 листопада 1917 – комісар Києва. Провід. діяч УПСФ, ред. її друк. органу – г. «Нова рада» (Київ, 1917–19). У травні 1918 – актив. учасник переговорів щодо створення першого уряду Української Держави. Його розглядали як канд. на посади Міністра праці та Прем’єр-міністра, але від усіх пропозицій відмовився. Від червня 1918 – голова Укр. нац.-держ. союзу; в серпні–вересні 1918 – Укр. нац. союзу. Перебував у опозиції до Гетьмана П. Скоропадського, виступав прихильником мирної взаємодії укр. нац. сил із нім. командуванням і гетьман. урядом. 1919 проживав у Києві нелегально – переховувався від більшовиків. Восени 1919 спільно з С. Єфремовим відновив видання г. «Нова рада» під назвою «Рада». Восени 1919 – навесні 1920 – один із ініціаторів створення і чл. антибільшов. орг-ції Братство укр. державності. Наприкінці 1919 – на поч. 1920 – співроб. ВУАН: кер. Комісії словника живої укр. мови та Термінол. комісії. Опублікував праці «Граматика Івана Нечуя-Левицького» (1916), «Український правопис. Частина 1. Словничок» (1918), «Vita nova: Критичні нариси: П. Тичина, М. Семенко, Я. Савченко, М. Рильський» (К., 1919). Після підписання Варшав. договору 1920 і встановлення контро­лю польс.-укр. військ над частиною тер. України – співзасн. Громад. ком-ту, що мав стати вищим органом влади на звільненій від більшовиків території. У складі делегації цього ком-ту вів переговори із С. Петлюрою про створення нового уряду УНР. У травні 1920 – січні 1922 – Міністр закордон. справ УНР (від липня 1920 проживав у м. Тарнув, Польща, куди переміщено більшість уряд. установ УНР). Ключовими напрямами його роботи на цій посаді були: упорядкування роботи посольств і дипломат. місій УНР за кордоном, інформування урядів іноз. держав про ситуацію в Україні, переговори з кер-вом Польщі про умови перебування Держ. Центру УНР на її території. Особ­ливу увагу Н. приділяв налагодженню добросусід. відносин із державами, що виникли на тер. колиш. Рос. імперії: Фінляндією, Естонією, Латвією, Литвою, Білорусією, Грузією, Вірменією та Азербайджаном, а також Доном, Кубанню, Чорноморщиною. Учасник переговорів укр. делегацій із кер. Білого руху генералом П. Врангелем і Б. Савінковим щодо спіл. боротьби проти більшовиків. 31 серпня – 1 жовтня 1920 – голова Комісії з вироблення Конституції УНР, яка підготувала «Основний Державний закон УНР» (відхилений Радою нар. міністрів УНР 23 жовтня 1920). У січні 1921 – січні 1922 – чл. Ради Республіки. Один із творців Укр. центр. ком-ту в Польщі (квітень–травень 1921) – орг-ції емігрантів із Наддніпрянщини, осн. завдання якої на початк. етапі полягало у легалізації фінансування Держ. Центру УНР польс. стороною. Брав участь у підготовці Другого Зимового походу, здійснював координацію закупівлі озброєння та екіпірування для Армії УНР, забезпечував інформ. супровід повстання за кордоном. Після звільнення з посади Міністра закордон. справ УНР віді­йшов від політ. діяльності, наприкінці жовтня 1922 переїхав до Берліна, де працював у вид-ві Я. Оренштайна «Українська накладня. Київ–Львів–Ляйпціг–Берлін». У Берліні зблизився із т. зв. зміновіхівцями Н. Калюжним і Є. Касьяненком, але від їхньої пропозиції очолити укр. зміновіхів. журнал у Відні відмовився. У листопаді 1924 на запрошення ВУАН з ініціативи та за сприяння С. Єфремова і А. Кримського повернувся в УСРР. 1924–29 – співроб. Комісії словника живої укр. мови ВУАН. Брав участь в укладенні англ.-укр. словника іноз. термінів, словника театр. термінології, створив проект енциклопед. словника. Співред. «Словника українсько-російського» (1926; 1927), «Російсько-українського словника» (1927, т. 3, вип. 1; 1928, т. 3, вип. 2), перевид. «Словника української мови» Б. Грінченка (1927, т. 1–2, 1928, т. 3; усі – Київ). Від 1927 брав участь в упорядкуванні академ. видання творів Лесі Українки (написав передмову до поеми «Ізольда Білорука»); автор вступ. статей і ред. вид. вибраних творів В. Винниченка у 2-х кн., кн. «Ганна Монтовт» О. Ле­вицького, «Бурлачка» та «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Ко­нотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка (усі –1926), «Ніоба» О. Кобилянської (1927), «Гамлет» В. Шекспіра (1928); «Визволення. Роман мілин» Дж. Кон­рада, «Оповідання» Т. Бордуляка (обидві – 1929; усі – Київ) та ін. Перекладав твори М. Гоголя, Дж. Лондона, підготував передмови до їхніх укр. вид., а також до перекладів творів А. Франса, П. Меріме. 23 липня 1929 заарешт., 1930 на сфабриков. рад. органами держ. безпеки процесі СВУ за звинуваченням у контррев. діяльності засудж. до розстрілу, заміненого на 10 р. позбавлення волі. Покарання відбував у Яро­слав. політізоляторі та Саватіїв. ізоляторі для політ. злочинців Соловец. в’язниці особл. призначення (обидва – РФ). У квітні 1940 звільнений. Мешкав у дочки в Ленінграді, працював у б-ці АН СРСР. Помер у березні 1942 під час блокади, похов. у брат. могилі на Піскарьов. мемор. кладовищі. Реабіліт. 1989. У 2017 його ім’ям названо вулицю в Києві.

Літ.: Життєпис А. В. Ніковського. Реєстр праць А. В. Ніковського // Зап. Істор.-філол. відділу ВУАН. К., 1923. Кн. 2–3; Пристайко В., Шаповал Ю. Справа «Спілки Визволення України». К., 1995; Комісар Києва, який став міністром УНР // Вєдєнєєв Д., Шевченко С. Українські Соловки. К., 2001; Дунай П. Андрій Ніковський у контексті доби: Проблема мистця й епохи (до 120-річчя від дня народження) // Визв. шлях. 2005. Кн. 9–10; Середенко Ю. Джерела для дослідження видавничої діяльності А. Ніковського // БВ. 2006. № 2; Горбатюк М. Андрій Ніковський – редактор газети «Нова рада» // Наук. зап. Вінн. пед. ун-ту. Сер. Історія. 2006. Вип. 11; Його ж. Діяльність А. Ніковського як журналіста, редактора, видавця // Журналістика: Наук. зб. К., 2007; Його ж. А. Ніковський як співробітник і редактор газети «Рада» // Істор. журн. 2008. № 4; Його ж. Громадсько-політична діяльність А. Ніковського: історіографія проблеми // Наук. зап. Вінн. пед. ун-ту. Сер. Історія. 2008. Вип. 14; Дунай П. Андрій Ніковський: долаючи межі часу. К., 2009; Чикаленко Є., Ніковський А. Листування. 1908–1921 роки. К., 2010; Горбатюк М. Листи Андрія Ніковського до Симона Петлюри (1920–1921 рр.) // Пам’ятки: археогр. щоріч. К., 2010. Т. 11; Яременко В. Літературознавчий феномен Андрія Ніковського // Укр. літ. газ. 2012, 23 берез.; Горбатюк М. Взаємини Андрія Ніковського з Петром Стебницьким // П. Стебницький в укр. нац. житті (до 150-річчя від дня народж.). К., 2013.

М. В. Горбатюк

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
М. В. Горбатюк . Ніковський Андрій Васильович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=74264 (дата звернення: 19.09.2021)