Німенко Андрій Васильович — Енциклопедія Сучасної України

Німенко Андрій Васильович

НІМЕ́НКО Андрій Васильович (20. 06. 1925, с. Інгуло-Кам’янка, нині Кропивниц. р-ну Кіровогр. обл. – 01. 02. 2006, Київ) – скульптор, графік, мистецтвознавець, поет. Батько М. Німенка. Канд. мистецтвознавства (1955). Засл. діяч мист-в Груз. РСР (1969). Чл. НСХУ (1957), НСПУ (1978). Учасник 2-ї світ. вій­ни. Бойові нагороди. Закін. Київ. худож. ін-т (1951; викл. М. Гельман, М. Лисенко). Відтоді працював у Києві: у г. «Радянське мистецтво»; 1953–71 – ст. н. с. відділу образотвор. мист-ва ІМФЕ АН УРСР; 1971–76 – ст. викл. каф. теорії і практики культ.-осв. роботи Київ. ін-ту культури. Учасник всеукр., всесоюз. (від 1951), зарубіж. (від 1963) мист. виставок. Персон. – у Києві (1964). Осн. галузі – монум. і станк. скульптура, станк. і книжк. графіка. Автор дослідж. про розвиток укр. скульп­тури, монографій «Українська радянська скульптура» (1960), «Українська скульптура другої половини 19 – початку 20 ст.» (1963), «Пам’ятники Т. Шевченку» (1964; 1969), «Іван Кавалерідзе – скульптор» (1967), розділів до кн. «Історія українського мистецтва» (т. 6, 1968; т. 4, 1970; усі – Київ), ст. «Шевченко – художник» // «Кур’єр ЮНЕСКО», 1995, № 3. Автор зб. поезій «Понад плаєм плаї» (1969), «Мідні карби» (1971), «Бузько-забудько» (1974), «Вогонь і камінь» (1975), «Мозаїка вікон» (1983), «Сонячна брама», «Сонячний дім» (обидві – 1985), «Лісові фантазії» (1991; усі – Київ). Деякі роботи зберігаються в НХМ (Київ). 20 квітня 1966 разом із 9-ма чл. СХУ звернувся до Верхов. Суду УРСР із клопотанням на захист О. Заливахи.

Тв.: станк. портрети – «П. Воронько» (1951), «П. Барановський» (1957), «Я. Геляс» (1958), «Т. Шевченко» (1964; 1980), «Ш. Руставелі» (1966), «Алішер Навої» (1968; обидва – спів­авт.); скульптурні композиції – «Материнство» (1957), «Т. Шевченко і кобзар» (1961), «Сини Віт­чизни» (1967); рельєфи на ст. «Арсенальна» Київ. метрополітену (1960); серія рельєфів «Оспівані Тарасом» (1964); па­м’ятники – Д. Ґурамішвілі (м. Миргород Полтав. обл., 1970), Лесі Українці (Луцьк, 1975; обидва – спів­авт.), О. Ковіньці (1978), Т. Шевченку (м. Долинськ Кіровогр. обл., 2006); серія медалей «Гетьмани України» (1980–96); мемор. комплекс «Білий птах пам’яті» (м. Браїлів Вінн. обл., 1986).

Літ.: Скрипник А. «З раннього ранку в зеленому лузі...» // Київ. 1989. № 9; Федорук О. Вогнем уяви: Андрію Німенку – 75 // ОМ. 2000. № 1–2.

А. В. Забой

Статтю оновлено: 2021

Покликання на статтю
А. В. Забой . Німенко Андрій Васильович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=74474 (дата звернення: 18.09.2021)