Одеський національний університет ім. І. Мечникова

ОДЕ́СЬКИЙ НАЦІОНА́ЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕ́Т ім. І. Мечникова — заклад вищої освіти в Україні. Засн. 1865 в Одесі на базі Рішельєв. ліцею як Імператор. Новорос. університет у складі 3-х факультетів: істор.-філол., фіз.-мат. та юрид. з ініціативи М. Пирогова. Гол. корпус пере­йшов у спадок від Рішельєв. ліцею і роз­таш. на вул. Дворянська, № 2. Тривалий час був єдиним закладом вищої освіти як на Пд. України, так і всьому чорномор. узбереж­жі. У період 1865–1920 ректори: І. Соколов, Ф. Леонтович, М. Головкінський, С. Ярошенко, І. Некрасов, Ф. Шведов, О. Деревицький, І. Занчевський, В. Петріашвілі, С. Левашов, Д. Кишенський, О. Доброклонський, А. Білімович, С. Солнцев. Протягом перших десятиліть діяльності в Університеті викладали ві­домі вчені, склалися наук. школи і напрями. 1867–68 та 1872–82 працював основоположник еволюц. ембріології, мікробіо­логії та імунології І. Мечников (згодом нобелів. лауреат, 1908), у 1945 Університету присвоєно його імʼя. З природн. від­ділом фіз.-мат. факультету повʼя­за­ні імена засн. школи фізіологів І. Сеченова, фундатора заг. і порівнял. ембріології О. Ковалевсь­кого, основоположника онтогенет. морфології вищих організмів Л. Ценковського, засн. школи гідробіо­логів П. Бучинського, академік АН УРСР А. Сапєгіна. Серед випускників — президент АН УРСР Д. Заболотний, бактеріолог В. Хавкін. На фіз.-мат. факультеті читали лекції геологи і гео­графи М. Андрусов, М. Головкінський, О. Клосовський, А. Криштофович, Р. Прендель, Г. Танфільєв, хіміки О. Вериго, М. Зелінський, П. Мелікішвілі, фізики О. Орлов, М. Умов, Ф. Шведов, математики А. Білімович, В. Лігін, І. Слешинський, І. Соколов, С. Ярошенко. У кабінеті механіки працював Й. Тимченко (вина­йшов механізм, що давав стробо­скоп. ефект; 1-й у світі прототип кіно­апарата). Серед випускників — нобелів. номінанти фізики Л. Мандельштам, О. Фрумкін (тричі) та хімік Г. Стадников. На юрид. факультеті викладали право­знавці О. Бог­дановський, В. Палаузов (обидва — кримін. право), Ф. Леонтович, О. Шпаков (обидва — історики права), П. Цитович, М. Дювернуа, О. Боровиковський (усі — цивіл. право), П. Казанський (між­нар. право), а також економісти М. Вольський, В. Косинський, С. Солнцев. На істор.-філол. факультеті пере­важали філол. студії академік (В. Істрін, Д. Ов­сянико-Куликовський, В. Яґич) та чл.-кор. (В. Григорович, О. Кирпичников, О. Томсон) С.-Пе­тер­бур. АН. Про­блемне поле істориків охоплювало античність та археологію (П. Брун, Н. Кондаков, О. Па­вловський, Ф. Успенський, Е. Штерн, В. Юргевич), візантиністику (Ф. Успенський, Н. Кондаков), історію Церкви і християн. старожитностей (М. Красносельцев, О. Доброклонський), європ. Середньовіч­чя (П. Біціл­лі, Р. Віп­пер, В. Крусман), новістику (О. Брікнер, В. Надлер, О. Трачевський, Г. Афанасьєв), русистику та україністику (М. Смирнов, Г. Пере­тяткович, О. Маркевич, І. Лин­ниченко), теор. про­блеми істор. науки та історіо­графії (О. Брікнер, О. Трачевський, Н. Кондаков, П. Ардашев, Є. Щепкін, Г. Афанасьєв), істор. гео­графію (Л. Воє­водський, П. Брун), істор. крає­­знавство (В. Надлер, А. Флоровський, О. Маркевич). Діяло Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті. Серед випускників — історик М. Василенко. 1900 від­крито мед. ф-т, на якому роз­почали свої дослідж. О. Богомолець (майбут. президент АН УРСР), один із основоположників рад. терапевт. школи М. Стражеско, В. Філатов (номінант на нобелів. премію), а також академік АН УРСР Ф. Яновський.

За рад. влади 1920 Новорос. університет закрито. На його базі створ. ін­ститути: мед. (шляхом обʼ­єд­на­н­ня мед. факультету з мед. жін. курсами), фіз.-мат. (фіз.-мат. факультетів Ін­ституту й Вищих жін. курсів) і гуманітарно-сусп. (зли­т­тя істор.-філол. та юрид. факультетів Університету й Вищих жін. курсів та при­єд­на­н­ня Вищого між­нар. ін­ституту й екон. факультету політех. ін­ституту). 1921 діяльність гуманітарно-сусп. ін­ституту припинено, а його базу роз­поділено між ін­ститутами: нар. освіти (існував 1920–30), нар. господарства (1921–30) і археол. (1921–22). До складу ІНО пере­йшли істор.-соціол., ідейно-літ., філол.-лінгвіст. від­діли, що разом із при­єд­на­н­ням фіз.-мат. ін­ституту утворили факультет профес. освіти. Базовими структурами ін­ституту нар. господарства стали колишні юрид. факультети Новорос. університету і Вищих жін. курсів та екон. факультет пед. ін­ституту, виділені зі структури реорганіз. гуманітарно-сусп. ін­ституту. Саме ІНО вважають спадкоємцем Університету. Мав від­діли — укр., рос. і євр., до його складу в різний час входили під­роз­діли: факультет соц. вихова­н­ня (готував учителів початк. шкіл); профес. освіти (діяли сектори біо­логії, математики, історії, мови й літ-ри); політ. освіти із секторами музейно-архівно-бібліотеч. і лекторським. 1930 замість ІНО створ. ін­ститути: соц. вихова­н­ня, профес. освіти та фіз.-хім.-математичний. Урешті 1933 ін­ститут соц. вихова­н­ня став пед. ін­ститутом, а на базі двох ін. створ. Одес. держ. університет. Спочатку в складі Університету були матем., фіз., хім. та біол. факультети, згодом організували ще й екон. (про­існував до 1937) з від­ділом історії. 1934 від­крито істор. і геогр. факультети, 1937 створ. літ. (згодом пере­йменов. на філол.) з укр. та рос. від­ділами, 1938 фіз. і матем. факультети обʼ­єд­нано, 1939 від­крито заоч. від­діл і екс­тернат. До його складу вві­йшли також фіз.-тех. ін­ститут «Українфільму», філія Укр. ін­ституту математики і механіки, Ботанічний сад Одеського університету, Астрономічна обсерваторія Одеського університету, геофіз. лаб., філія Укр. зоол.-біол. ін­ституту та наук. бібліотека колиш. Новорос. університету. Довоєн. Університетом керували І. Шмідт, М. Вайнштейн, Ф. Пекарський.

У 1930-х рр. низку викладачів ре­пресовано, зокрема академік ВУАН М. Слабченка, археолога М. Болтенка, проректора Д. Склярука, деканів істор. факультету Д. Кипарисова та І. Сєроглазова, декана геогр. факультету Ш. Вишнєпольського, завідувач кафедри історії України І. Погорілого, проф. О. Сухова, М. Букатевича, психолога В. Герасименка, філософа Б. Меламеда, історика В. Баршівського, викл. педагогіки С. Флякса. Під час 2-ї світової вій­ни Університет не припиняв своєї роботи. На­прикінці липня 1941 прийнято ріше­н­ня про евакуацію — спочатку в м. Майкоп (Респ. Адигея, РФ, 1941–42), згодом — у м. Байрам-Алі (нині Байрамали, Турк­мені­стан). На поч. 1942–43 навч. року налічував лише 266 студентів та 8 проф., 18 доцент, 2 ст. викл., 8 асист., 16 лаборантів. У серпні 1944 почалася реевакуація. 1939–49 Університетом керував М. Савчук. В окупов. Одесі з кін. 1941 нова адміністрація від­новила роботу Університету в складі факультетів: мед., політех. та агрокультур., а згодом істор.-філол. (з румун. від­ділом), юрид. і точних наук. Були спроби від­крити богослов. та філос. факультети. З на­ближе­н­ням рад. військ припинив своє існува­н­ня. За післявоєн­ні десятилі­т­тя Університет значно роз­ширився, зʼявилися нові навч. корпуси та гуртожитки. Якщо в 1945–46 навч. році було бл. 1500 студентів і 74 аспіранти, а навч. процес забезпечували 216 викл. (25 проф., 58 доцент), то на 1990–91 навч. рік студентів налічувалося понад 10 тис. (ден­ний від­діл разом із вечір. та заоч.), а викл. — 800 (серед них — 94 проф., д-ри наук і 488 доцент, канд. наук). На­прикінці 1980-х рр. Університет складався із факультетів: фіз., мех.-матем., хім., біол., геол.-геогр., істор., юрид., філол., романо-герман. філології. Також входили Музей зоологічний Одеського національного університету ім. I. Мечникова, Музей палеонтологічний Одеського національного університету ім. І. Мечникова, Музей петро­графо-мінералогічний Одеського національного університету ім. І. Мечникова, Астроном. обсерваторія, Ботан. сад, НДІ фізики, обчислювал. центр, навч.-наук.-вироб. та 2 інж. центри і 17 про­блем. й н.-д. лаб. 1965 Університет нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. У повоєн­ні десятилі­т­тя Університетом керували П. Іванченко, С. Лебедєв, О. Юрженко, О. Богатський, В. Сердюк. Протягом 1940–80-х рр. в Університеті працювали чл.-кор. АН УРСР — біо­лог В. Тульчинська, астроном В. Цесевич, хімік О. Богатський (1976 став академік), лауреати Держ. премії СРСР фізики С. Андронаті, Є. Кирилов, І. Вікулін, біо­лог В. Севастьянов, історик Д. Урсу, Держ. премії УРСР — фізики В. Білоус, О. Ханонкін, В. Преснов, Ю. Ковальов, Держ. премії УРСР ім. Т. Шевченка — літературо­зна­вець В. Фащенко, премії ім. К. Ушинського — психолог Д. Елькін (тричі). Серед випускників — директор Одес. філії Ін­ституту біо­логії пд. морів АН УРСР академік НАНУ Ю. Зайцев, заст. дир. Ін­ституту історії України НАНУ проф. С. Кульчицький, академік і віце-президент НАНУ І. Курас.

За роки незалежності України Університет адаптувався до нових соц.-екон. об­ставин і продовжив свій роз­виток у сучас. су­спільно-політ. умовах. 2000 на­дано статус національного. 18 травня 2003 Університет одним із перших в Україні під­писав Болон. декларацію. На поч. 2010-х рр. в Університеті навч. понад 15 тис. студентів, працювало бл. 1300 викл., серед них — 200 д-рів, проф. Нині в Університеті діють факультети: біол., геол.-геогр., екон.-правовий, історії та філософії, журналістики, реклами та видавн. справи, математики, фізики та інформ. технологій, між­нар. від­носин, політології та соціології, психології і соц. роботи, романо-герман. філології, філол., хімїї та фармації, а також фаховий коледж, від­діл. довузів. під­готовки, навч.-консультац. «Центр лідерства». Університет є засн. та видавцем низки наук. і наук.-практ. ви­дань, серед них — «Бібліотечний Меркурій», «Вісник Одеського національного університету» (серії: Біо­логія, Гео­графічні та геологічні науки, Економіка, Філологія, Хімія), «Діалог: медіа-студії», «Дослідже­н­ня в математиці і механіці», «Doxa», «Записки з ономастики», «Записки з романо-германської філології», «Записки з українського мово­знавства», «Записки історичного факультету», «Libra», «Між­народні та політичні дослідже­н­ня», «Мікробіо­логія і біо­технологія», «Мова», «Odessa Astronomіcal Publіcatіons», «Одес­ский астрономический календарь», «Полілог», «Психологія та соціальна робота», «Правова держава», «Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управлі­н­ня», «Сенсорна електроніка і мікросистемні технології», «Соціально-політичні студії», «Стародавнє Причорноморʼя», «Фізика аеродис­персних систем», «Філологічні студії», «Photoelectronics», «Чорноморська минувшина». Екон. криза, воєн­ні дії та кризові явища в освітян. сфері при­звели до низки про­блем, зокрема склад. фінанс. стану, скороче­н­ня чисельності здобувачів вищої освіти та наук.-пед. працівників. Не­зважаючи на це, Університет шукає і знаходить нові можливості для роз­витку. Член-кореспондент НАНУ стали мово­знавець Ю. Карпенко та біо­лог В. Іваниця. 1991 Держ. премії України в галузі науки і техніки здобули фізики Ш. Курмашев, Г. Попов, В. Сминтина, хіміки С. Андронаті, М. Лукʼяненко, геологи І. Зелінський, Є. Черкез, гео­граф Г. Швебс, історик В. Станко. Ректори — І. Зелінський (1987–95), В. Сминтина (1995–2010), І. Коваль (2010–20), В. Труба (від 2021).

Завантажити статтю