Остапов Юрій Павлович
ОСТА́ПОВ Юрій Павлович (28. 04. 1940, м. Каспійськ, нині Респ. Дагестан, РФ — 31. 05. 2017, Запоріжжя) — графік, живописець, скульптор, художник декоративно-ужиткового мистецтва. Член НСХУ (1987). Закін. Краснодар. пед. інститут (РФ, 1968; викл. Ю. Шальнов). Відтоді працював у Запоріжжі: гол. художником заводу «Іскра» (1968), викл. мист. дисциплін у закладах вищої освіти, художником-монументалістом худож.-вироб. комбінату (1977–98). Оформив інтерʼєри й фасади понад 200 обʼєктів, виконуючи вітражі, мозаїки, розписи, рельєфи, скульптуру, гобелени, світильники, фонтани. Опанував різноманітні техніки: карбування, кування, олій. живопис, лінорит, офорт, монотипія, гратографія, туш, перо, олівець, акварель, гуаш, мішана техніка, боді-арт. Створював пейзажі, зокрема індустр. — серія «Запоріжсталь» (1976–79), архіт. — серія «Прибалтика» (1980–82), ліричні — серії «Запорізькі мотиви» (1986–89), «Єсенініана» (1987), «Мати-земля» (1990–97), «Квіти Криму» (2006), а також портрети, автопортрети, натюрморти тощо. Зображені ним сцени повсякден. життя пройняті світлими почуттями, мʼяким гумором (серія «Дагестанські мотиви», 1978); виконав драм. серії — «Прикордонники» (1980), «Медичні робітники на війні» (1984); серію «Театр» (1987). Засн. і голова клубу екслібристів «Запорожець» (1983 — поч. 1990-х рр.), автор бл. 300 книжк. знаків. Учасник обл., всеукр., міжнар. мистецьких виставок від 1976. Персон. — у Запоріжжі (2013; 2018, посмертна), Саратові (РФ), Польщі, Німеччині, Франції. Деякі твори зберігаються в Запоріз. ХМ (бл. 250 предметів), Музеї-заповіднику О. Пушкіна «Михайлівське» (РФ).
Додаткові відомості
- Основні твори
- оформлення — Будинку творчості художників у Паланзі (Литва, 1980, співавт.), Будинку уряду в Кишиневі (1981, співавт.), садиби М. Балабухи, кафе «Запоріжжя» (1981–82, співавт.; обидва — Київ), інж. корпусу та їдальні Запоріз. АЕС в м. Енергодар Запоріз. обл. (1985), ресторанів «Піросмані», «Нью-Йорк» (обидва — 2000-і рр.), «Венеція», «Мілан» (обидва — 2010-і рр.; усі — Запоріжжя); графіка — лінорити: «Веселка над містом», «Музей бурштину в Паланзі», триптих «Спуск на Поділ. Київ» (усі — 1980), «Закохані», «Клайпеда. Куток. Дворик художнього музею», триптих «Києву 1500 років» (усі — 1982), триптих «Будівники Запорізької атомної» (1984–85), «Спогади про літо», «Біля річки» (обидва — 1986), «Ходить, походить місяць по небу», «Зустріч», триптих «Підкорення космосу» (усі — 1987), «Двоє» (1988); екслібриси: «Запорізькому музею 10 років. 1972–1982» (1982), «Клуб “Запорожець”», С. Нежуги, Л. Орленка, В. Луценка, А. Заярченка, «W. K. Пам’ять про Петрарку» (усі — 1982–90), «Ex libris esperanto. 1987–1887» (1987); живопис — «Пісня дагестанця. Батьківщина скель та сивих водоспадів» (1986), «Блаженна наївність, або Як я розумію світ» (1987), «Зустріч у горах» (1980-і рр.), «Романтичний пейзаж», «Персик» (обидва — 1990), «Мавка», «Стиглі вишні» (обидва — 1991), «Танок на снігу. Примирення», «Крим. Коктебель», «Наче сон метелика, непомітно промайнуло 2000 р.» (усі — 1998), «Коктебель. Кримська ідилія» (1999), «Вуличка Гурзуфа» (2003), «Свято молодого вина», «Наречена» (обидва — 2004), «Будяк» (2006), «Сакура цвіте», «Послухай голос сопілки» (обидва — 2008), «Зимовий Крим» (2009), «Туга за землею» (2010), «Скрипка грає» (2011), «Спокуса» (2012), «Білий бузок» (2016).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
