Карст

КАРСТ — геохімічні процеси, що розвиваються в усіх розчинних природними водами гірських породах. Такими породами є: вапняки, доломіти і перехідні між ними різновиди карбонатних порід, крейда, іноді крейдоподібний мергель, мармури, а також гіпс, ангідрит, кам’яна сіль, калійні, калійно-магнієві та інші соляні породи.

В основі виникнення К. — хімічний процес розчинення гірських порід і геологічний процес вилуговування, тобто розчинення з винесенням розчиненої речовини. Термін походить від австрійської назви вапнякового плато Карст (Karst) на південному заході Словенії (має продовження на північний схід Італії). Там карстові явища типово виражені, і вивчати їх почали давно. У Словенії, Чехії та Словаччині плато має назву Крас (Kras), відповідно такі явища в цих країнах називають «крас» («краж», «краш»). Унаслідок цих процесів утворилися різні карстові форми рельєфу — поверхневі (карри, жолоби і рови, лійки, блюдця і западини, улоговини, порожнини, останці) та підземні (колодязі, шахти, прірви, печери).

За морфолого-генетичною класифікацією виділяють такі типи К.:

похований, або викопний;
броньований;
вкритий;
задернований;
напівзадернований і частково задернований;
голий;
останцевий тропічний;
такий, що розвивається в умовах вічної мерзлоти;
морський.

Основні літологічні типи К.: вапняковий; доломітовий; мармуровий; крейдовий (зокрема й у крейдоподібних мергелях); гіпсово-ангідритовий; соляний. Таксономічна система районування К.: карстова країна — область — провінція — округ — район — підрайон — мікрорайон.

К. досить поширений на поверхні Землі та у приповерхневій зоні земної кори. У межах материків оголені та поховані карбонатні породи, що карстуються, займають від 16 до 40 млн км², гіпси й ангідрити — бл. 7 млн км², кам’яна сіль — до 4 млн км². З палеокарстом пов’язане формування родовищ нафти і газу, рідкісних металів, бокситів, золота, алмазів, заліза, свинцю, цинку, міді, фосфоритів, бариту, мармур. оніксу, лікувальних сірководневих вод та ін. Карстові процеси ускладнюють промислове і цивільне будівництво, спорудження ГЕС, АЕС, водоймищ, видобування корисних копалин та ін. У районах розвитку К. застосовують різні способи протикарстової меліорації: регулювання поверхневого і підземного стоку; тампонування карстових порожнин; спеціальні пристрої і споруди. Будівництво і господарське освоєння закарстованих територій потребує проведення комплекс. інж.-геологічних, гідрогеологічних, геофізичних, геохімічних досліджень.

Карстові утворення мають важливе значення для штучного поповнення підземних вод для потреб водопостачання, карстові порожнини використовують для підземних сховищ, вилучення корисних хімічних речовин, обладнують як об’єкти туризму. В Україні карстові процеси розвиваються на 60 % території. К. поширений у Кримських горах, Карпатах, на Поділлі, Донбасі.

Літ.: Гвоздецкий Н. А. Карст. Москва, 1954, 1981; Соколов Д. С. Основные условия развития карста. Москва, 1962; Гвоздецкий Н. А. Проблемы изучения карста и практика. Москва, 1972; Дублянский В. Н. Пещеры Крыма: Научно-популяр. очерк. Сф., 1977; Дублянский В. Н., Ломаев А. А. Карстовые пещеры Украины. К., 1980; Дублянский В. Н., Илюхин В. В. Путешествия под Землей. Москва, 1981; Воропай Л. И., Андрейчук В. Н. Особенности карстовых ландшафтов как геосистем. Чц., 1985; Дублянский В. Н. Занимательная спелеология. Пермь, 2000; Андрейчук В. Карст как экологический фактор. Сф.; Сосновец, 2007.

Є. П. Захаров