ЗЕМЛЯ́ — третя від Сонця планета Сонячної системи. Астрономічний знак ⊕ або ♁. Це поки що єдина планета Сонячної та інших планетних систем, на якій ві­доме життя. За сучасними космогонічними уявле­н­нями Земля утворилася при­близно 4,7 мільярда років тому у звʼязку з гравітаційною конденсацією речовини з протопланетної хмари. Під дією притяга­н­ня Сонця Земля обертається навколо нього по еліптичній орбіті із середньою швидкістю 29,8 км/сек. на середній від­стані 149,6 міль­йона км за період 365,242 доби (т. зв. тропічний рік, що є в основі календарів). Період оберта­н­ня Землі навколо своєї осі від­носно зір дорівнює 23 год. 56 хв. 4 сек. Нахил земної осі до площини екліптики складає 66° 33́ 39˝. Оберта­н­ня навколо своєї осі викликає зміну дня і ночі, а нахил осі та оберта­н­ня навколо Сонця — зміну пір року. 

Земля має складну форму. У першому на­ближен­ні її можна вважати еліпсоїдом оберта­н­ня. Більш строго за форму Землі беруть геоїд — одну з рівневих поверхонь гравітаційного потенціалу Землі, що подібна до рівня поверх­ні води у спокійному морі чи океані. Від­хиле­н­ня геоїда від еліпсоїда не пере­вищує 120 м. Земля має один природний супутник — Місяць, що обертається навколо неї на середній від­стані близько 384 тисяч км. Оскільки Земля дещо сплюснута (надлишок маси біля екватора), гравітаційний вплив Місяця та Сонця зумовлюють зміну положе­н­ня осі оберта­н­ня Землі у просторі (т. зв. явища прецесії і нутації). Земля також зміщується від­носно своєї осі, внаслідок чого від­бувається рух полюсів Землі по її поверх­ні (максимальний роз­мах не пере­вищує 30 м). Під дією припливотвірних сил Місяця та Сонця період оберта­н­ня Землі навколо осі систематично збільшується (при­близно на 3 мсек. за столі­т­тя). 

Земля, як і всі інші тіла, має гравітаційне поле. Сила тяжі­н­ня Землі є рівнодійна силі притяга­н­ня та від­центрової сили, яка виникає внаслідок оберта­н­ня Землі. Силою тяжі­н­ня Землі ви­значається величина швидкості, якої треба надати тілам, щоб вони стали штучними супутниками Землі чи Сонця. Унаслідок диференціації речовини Землі під дією гравітації в умовах ро­зі­гріву земних надр виникли і роз­вивалися різні за хімічними та фізичними властивостями оболонки (геосфери): 

  1. внутрішнє тверде ядро, радіус якого сягає 1200 км; 
  2. зовнішнє рідке ядро товщиною при­близно 2200 км; 
  3. мантія Землі (інтервал глибин від 33 км до 2900 км); 
  4. земна кора (інтервал глибин від 0 до 33 км); 
  5. атмо­сфера Землі (висота від 1000 км); 
  6. магніто­сфера Землі (змін­ні межі аж до сотень тисяч км). 

Обсяг води на Землі складає 1370 міль­йонів км3, середня солоність 35 г/л. На поверх­ні Землі та по­близу неї в результаті взаємодії гео­сфер сформувалася комплексна гео­графічна оболонка — система різних за походже­н­ням, роз­мірами й природними властивостями комплексів т. зв. фізико-гео­графічних поясів. На Землі ві­домо понад 400 тисяч видів рослин і більше міль­йона видів тварин. Проте біомаса рослин становить майже 99 %, а тварин — близько 1 % загальної біо­маси. Рослини і тварини заселяють всі частини біосфери — від океану до повітряного середовища. Вся маса живої речовини на Землі становить не більше ніж 0,1 % маси земної кори. У складі Землі пере­важають залізо (34,6 %), кисень (29,5 %), кремній (15,2 %) та магній (12,7 %). 

Земна кора, мантія і внутрішнє ядро тверді. Від поверх­ні Землі до центру зростають тиск, густина й температура; у центрі Землі вони при­близно становлять 3,6 × 1011 Па, 12,5 × 103 кг/м3 та 6000 °С від­повід­но. Атмо­сфера Землі складається з суміші азоту (78,1 %), кисню (21 %), аргону (0,9 %), водяної пари, а також інертних та інших газів. Більшу частину поверх­ні Землі за­ймає Світовий океан (361,1 міль­йона км2 — 70,8 %), суходіл (149,1 міль­йона км2) утворює 6 материків — Євразію, Африку, Пів­нічну Америку, Пів­ден­ну Америку, Австралію та Антарктиду. Суходіл пі­ді­ймається над рівнем Світового океану в середньому на 875 м, гори за­ймають понад 1/3 поверх­ні суходолу (найбільша висота — г. Джомолунґма, 8848 м). Пустелі покривають при­близно 20 % поверх­ні суходолу, ліси — близько 30 %, льодовики — понад 10 %. Світовий океан роз­членований материками на окремі частини — Тихий, Атлантичний, Індійський та Пів­нічний Льодовитий океани (тривають дис­кусії щодо ви­окремле­н­ня Пів­ден­ного океану, який у 1918–1953 роках був офіційно ви­знаний). Середня глибина Світового океану — близько 3800 м (найбільша — Маріанський жолоб у Тихому океані, 11 020 м).