КАРУ́М Леонід Сергі­йович (07(19). 12. 1888, м. Мітава, нині Єлґава, Латвія — 31. 10. 1968, м. Новосибірськ, РФ) — військовик, право­знавець, педагог. 1894 родина К. пере­їхала до Житомира. Закінчив Житомирську гімназію (1906), Київське військове училище (1908). Від­тоді служив у 19-му Ко­стромському піхотному полку (з пере­рвою на на­вча­н­ня 1912–14). Учасник 1-ї світової війни. Від 1916 — викладач законо­знавства і курсовий офіцер у Костянтинівському військовому училищі (Київ). Після Лютневої революції 1917 — голова Ради офіцерських депутатів, член виконкомів Рад обʼ­єд­наних громадських організацій і військових депутатів у Києві. Ви­ступав проти діяльності УЦР, українізації армії тощо. У червні 1917 одружився з В. Булгаковою, се­строю М. Булгакова (деякі зна­йомі та родичі К. згодом стали прототипами героїв роману «Белая гвардия» і пʼєси «Дни Турбиных», а сам К. втілений в образі капітана Сергія Тальберґа, при­стосуванця і боягуза). Згодом ви­їхав до Петро­града, де завершив пере­рване війною на­вча­н­ня в Олександрській військово-юридичній академії (1917). З метою одержа­н­ня цивільних правничих освіти від­відував заня­т­тя в Петро­градському університеті, диплом юриста отримав у Московському університеті (1918). Делегат Всеросійської наради Рад і Петро­градської ради робітничих та солдатських депутатів (квітень 1917). Повернувся до Києва після встановле­н­ня Української Держави П. Скоропадського (квітень 1918), працював у Військовому міністерстві. Напередодні встановле­н­ня у Києві влади Директорії УНР оформив латиське громадянство. Від січня 1919 — полковник і голова суду в Астраханському корпусі Окремої Пів­ден­ної армії, від квітня — у штабі 6-ї піхотної дивізії ЗС Пів­дня Росії на чолі з А. Денікінимекс, від червня викладав у Костянтинівському військовому училищі (Катеринодар–Феодосія), від вересня також — у Феодосійському народному університеті. Опублікував кілька статей з теорії кооперації у журналі «Крымский ко­оператор». Від квітня 1920 — військовий пред­ставник латвійського консула в Криму. Налагодив контакти з місцевими більшовиками, надавав їм сут­тєву юридичну допомогу. Після встановле­н­ня у Криму радянської влади (листопад 1920) викладав у Феодосійському ін­ституті народного освіти. Був заарештований органами радянської військової контр­розвідки за пі­дозрою у службі прокурором в армії А. Денікіна, але за клопота­н­ням авторитетних кримських більшовиків звільнений. Добровільно пере­йшов на службу до Червоної армії, викладав у Феодосійському стрілецькому училищі, разом із яким повернувся до Києва. Від грудня 1921 до грудня 1922 викладав курс теорії права і держави у Київській військово-педагогічній школі. Від січня 1923 — викладач і головний керівник військової адміністрації, від січня 1924 — виконувач обов'язків начальника на­вчального від­ділу Обʼ­єд­наної Київської школи командирів. Опублікував кілька статей у журналі «Воен­ное знание». Залишаючись на військовій службі, читав лекції у Київському торгово-промисловому технікумі (1922–25), ін­ституті народного освіти та Ін­ституті народного господарства (від 1923). У вересні 1926 демобілізований, при­значений військовим керівником, від 1928 — викладач державного права СРСР та закордон­ного державного права Київського ін­ституту народного господарства (КІНГ). Одним із перших серед київських викладачів-право­знавців пере­йшов на марксистські позиції і почав роз­робляти засади радянського права, зокрема опублікував праці «Марксові та Енгельсові по­гляди на федерацію» («Записки Київського ін­ституту народної освіти», т. 3), «До проекту нової Кон­ституції УСРР» («Наукові записки КІНГ», вип. 9; обидві — 1928), «Стан викла­да­н­ня державного права у КІНГ» (там само, 1929, вип. 10). Був також позаштатним спів­робітником правничої комісії Кафедри марксизму-ленінізму (від грудня 1926), Комісії для ви­учува­н­ня радянського права (від жовтня 1928) ВУАН, Комісії по ви­вчен­ню права і державного устрою східних країн при Київській філії Всеукраїнської наукової асоціації сходо­знавства (від 1927). У листопаді 1929–січні 1930 пере­бував під арештом за звинуваче­н­ням у контр­революційній діяльності, доки справа не була припинена з огляду на позитивні характеристики К., на­дані впливовими членами більшовицької партії. Острах подальших ре­пресій і ліквідація КІНГ спонукали К. пере­їхати до Москви, де він від жовтня 1930 викладав військові дисципліни у 1-му Московському університеті. У січні 1931 заарештований і 20 травня засуджений у справі «Весна» до висла­н­ня з пере­бува­н­ням у виправно-трудових таборах строком на 5 р. Після до­строкового (1 липня 1934) звільне­н­ня оселився у Новосибірську. Учителював, після закінче­н­ня Новосибірського педагогічного ін­ституту в Новосибірському медичному ін­ституті 1945–53 очолював кафедру іноземних мов (1948 з К. знято судимість). За­ймався літературною діяльністю, зокрема намагався спростувати аналогії між ним і персонажем творів М. Булгакова. Залишив рукописні мемуари «Моя жизнь. Роман без вранья» (зберігаються нині у Літературно-меморіальному музеї М. Булгакова в Києві) і нарис про творчість М. Булгакова «Горе от таланта» (1967). Реабілітований 1989.