Крим Генеральний округ

«КРИМ» Генеральний округ (Krim Generalbezirk). 17 липня 1941 А. Гітлер під­писав указ про заснува­н­ня у складі «Україна» Райхскомісаріаті «К.» Г. о., формально його створ. 1 вересня того ж року. Згідно з планами, він охоплював тер., що нині пере­бувають у складі Херсон. і Запоріз. обл. й АР Крим. Центр округу — Сімферополь, найвищий орган цивіл. адміністрації — ген. комісаріат (див. Генерал-комісаріати) на чолі з ген. комісаром (А. Фрауенфельд).

Ген. округ поділено на 14 округів, кожен з яких територіально обʼ­єд­нував 2–3 р-ни (за рад. адм.-тер. поділом). У округах заплановано створити окружні комісаріати на чолі з окруж. комісарами. Адм. центрами округів ви­значено на­селені пункти Цюрупинськ, Каховка, Генічеськ (усі — Херсон. обл.), Якимівка (нині смт), Мелітополь (обидва — Запоріз. обл.), Джанкой, Євпаторія, Курман-Ке­мельчі (нині смт Красногвардій­ське), Ічки (нині смт Совєтсь­кий), Судак, Керч, Ялта (нині усі — АР Крим), Сімферополь, Севастополь. У Мелітополі, Сімферополі, Керчі та Севастополі мали бути створені міські комісаріати, кер. яких користувалися б правами окруж. комісарів.

Однак фактично «К.» Г. о. остаточно так і не сформовано, оскільки до літа 1942 його тер. за­лишалася ближнім тилом військ вермахту. А. Фрауенфельд до обовʼязків ген. комісара зміг при­ступити тільки 1 вересня 1942 і лише на частині тер. ген. округу: 9 округів Криму так і не пере­йшли під його юрисдикцію, тер. п-ова залишалася під по­двій. упр. — цивіл. (номінально) і військ. (фактично). У звʼязку з цим адм. центр ген. округу пере­несено у Мелітополь, а сама адм. одиниця отримала назву ген. округ «Таврія». Упродовж усього періоду окупації реал. влада на Крим. п-ові належала командувачеві місц. частин вер­махту, під­порядк. командувачеві групою армій «А» (від квітня 1944 — група армій «Пд. Україна»). Ними були: генерал піхоти Ф. Мат­тенклотт (серпень 1942 — квітень 1943), генерал піхоти Х. Аулеб (квітень–липень 1943), генерал-майор Ф. Кехлінґ (липень–листопад 1943), генерал-полковник Е. Йенеке (листопад 1943 — травень 1944), генерал піхоти К. Альмендінґер (травень 1944). З метою здійсне­н­ня необхід. влад. функцій при командувачі військами вермахту в Криму створ. штаб, що скла­дався з кількох від­ділів, гол. се­ред яких — оператив. (1-й), роз­­відув. (2-й) і адм. (7-й). Оператив. від­діл за­ймався упр. усіма військами окупац. угрупова­н­ня на п-ові (нім., румун. і словац. польові частини та зʼ­єд­на­н­ня), роз­відув. опікувався під­роз­ділами абверу (нім. військ. роз­відки), адм. — військ.-адм. органами, які поділяли на польові і місц. комендатури, наділені усією повнотою влади на закріпленій за ними території.

Польові комендатури створюва­ли за­звичай у межах 1–2 р-нів. Їм під­порядк. місц. комендатури — у містах, рай. центрах, великих вузлах залізнич. і шосей. доріг та місцях дис­локації військ. гарнізонів. Усі комендатури виконували охорон­ну (забезпече­н­ня спокою в окупов. р-нах, охорона тилів вермахту) та управ­лін. (створе­н­ня органів місц. упр., контроль за ними, мобілізація резервів для веде­н­ня війни) функції. До кожної комендатури прикріплювали під­роз­діли армій. служби порядку — таєм. польової поліції та польової жандармерії (виконували в зоні юрисдикції військ. адміністрації від­повід­но слідчі та карал. функції). Загалом 1941–44 у Криму функціонувало 4 польові і 23 місц. комендатури. У липні–листопаді 1943 на тер. Криму діяла ще одна адм. служ­ба, сфор­мов. на поч. боїв за Та­ман. п-ів для охорони тилу військ, що вели воєн­ні дії. Окрім за­­йня­тої нім­цями частини тер. Кубані, її влада роз­по­всюджувалася також і на Керчен. п-ів. Військ. адміністра­цію тут очолював командувач військ вермахту Керчен. дороги генерал-лейтенант В. Лухт. Його владні повноваже­н­ня не залежа­ли від військ. адміністрації на решті тер. Криму і мали такий са­мо статус. У листопаді–грудні 1943, після евакуації Кубан. плац­дарму та звільне­н­ня військами рад. армії Керчен. п-ова, посаду командувача військ вермахту Кер­чен. дороги ліквідовано, а персонал від­повід. адміністрації пере­ведено в ін. подібні структури. З часом кожна з гілок окупац. адміністрації почала залучати до спів­праці насел. Криму.

Від­разу ж після встановле­н­ня на тій чи ін. тер. нім. військ. або цивіл. адміністрації там створю­­вали органи т. зв. місц. самоврядува­н­ня — сільс., рай. і міські управлі­н­ня. Їх очолювали від­повід­но старости, нач. рай. і місь­ких упр., під­порядк. нім. чиновникам (окруж. або міським комісарам). Коли органи самоврядува­н­ня створювали у зоні дії військ. адміністрації, їхніх кер. під­порядковували шефам польових або місц. комендатур. При цьому органи місц. самоврядува­н­ня повністю по­збавле­но політ. прав. Для налагодже­н­ня системи адм. упр. у Криму активно використовували фактор багатонац. складу місц. населе­н­ня. Паралельно з влад. органами самоврядува­н­ня виникали пред­ставниц. органи — нац. комітети. 1941–42 на п-ові зʼявилися татар., вірм., болгар., укр. й ін. комітети. Через них нац. групи могли об­стоювати перед окупац. владою свої куль­турні, реліг. та екон. інтереси. У свою чергу окупац. влада використовувала нац. комітети у влас. інтересах, оскільки їхню діяльність повністю контролювала поліція без­пеки і СД (Гол. упр. імпер. без­пеки Німеч­чини). Фінансува­н­ня органів місц. самоврядува­н­ня від­бувалося за рахунок зі­браних із насел. податків. Очолити органи місц. самоврядува­н­ня міг пред­ставник будь-якої нац. групи, яка населяла від­повід­ну територію.

Нац. комітети утримували виключно на кошти від діяльності під­ві­дом. культур. установ (зокрема театрів і муз. ансамблів), а також за рахунок добровіл. по­жертвувань. За­йматися будь-якою під­приємн. діяльністю чл. комітетів заборонено. Найбільші повноваже­н­ня отримали від нім­ців татар. нац. комітети. Не­зважаючи на повну заборону політ. діяльності, лідери кримськотатар. націоналістів вели з окупац. владою пере­говори про проголоше­н­ня в Криму татар. держави й організацію влас. нац. армії. У січні 1944 генерал-полковник Е. Йенеке наказав роз­почати під­­готовку до створе­н­ня в Криму місц. земел. уряду. Він мав скла­датися з пред­ставників 3-х осн. національностей, які населяли п-ів: росіян, українців і татар. Основа уряду — органи місц. са­­моврядува­н­ня і деякі нац. комітети. До компетенції земел. уряду (при заг. на­гляді з боку нім. військ. адміністрації) планувалося пере­дати: адм. керівництво органами цивіл. влади, командува­н­ня частинами допоміж. поліції, доброчин­ність і судочинство, пита­н­ня релігії та освіти. До березня 1944 всю місц. адміністрацію загалом пере­формовано згідно з цим планом. Однак земел. уряд так і не при­ступив до роботи, оскільки у квітні–травні 1944 Крим повністю звільнено частинами рад. армії.

Національний рух кримських татар в роки Другої світової війни

Військ.-політ. керівництво нацист. Німеч­чини не мало чіткого плану щодо майбут. статусу Крим. п-ова: існувало кілька проектів, які перед­бачали його при­єд­на­н­ня до «васал. України» або пере­творе­н­ня на частину «Третього райху», але з особл. статусом «нім. Ґібралтару». У другому проекті Крим мав бути повністю очищений від місц. насел. і заселений німцями з Транс­­ністрії, Тироля й Палестини.

Ці плани ухвалювали і знову змінювали впродовж окупації п-ова, але вони так і не стали реальністю, проте навіть у незавершеному стані значно впливали на кримськотатар. нац. рух. На­прикінці грудня 1941 у Бахчисараї створ. т. зв. мусульман. комітет на чолі з колиш. чл. кримськотатар. партії Міллі-Фірка Дж. Абдурешидовим. Через кіль­ка днів комітет пере­їхав до Сімферополя. За задумом його засновників, ця установа мала пред­ставляти всіх крим. татар і керувати всіма сферами їхнього життя. Сімфероп. мусульман. комітет складався з 18-ти осіб: президента, 2-х заст. і 15-ти чл., кожен з яких від­повід­ав за певну сферу діяльності. Член комітету затверджували нач. поліції без­пеки і СД (Гол. упр. імпер. без­пеки Німеч­чини) «К.» Г. о. Гол. мета діяльності — сприя­н­ня нім. окупац. адміністрації. Виріше­н­ням конкрет. питань за­ймалися від­повід­ні від­діли: по боротьбі з рад. партизанами, з комплектува­н­ня добровол. формувань, із на­да­н­ня допомоги сімʼям добровольців, пропаганди й агіта­ції (при цьому від­ділі пере­бувала ред. г. «Azat Kirim» — гол. друк. органу мусульман. комітетів), релігії. У січні–березні 1942 подібні комітети створ. в Алушті, Бахчисараї, Євпаторії, Карасубазарі (нині Білогірськ), Старому Криму, Судаку і Ялті. Місц. мусульман. комітети мали таку саму структуру й у своїх діях не­­офіційно керувалися вказівками столич. комітету.

Окупац. адміністрація суворо заборонила мусульман. комітетам вести будь-яку політ. діяльність, проте лідери кримськотатар. націоналістів не полишали надії отримати ширші повноваже­н­ня. Боротьба за пошире­н­ня повноважень мала два етапи, які за місцем дії умовно на­зивають крим. (тривав до квіт­ня–травня 1944) і нім. (літо 1944 — вес­на 1945). У квітні 1942 Дж. Аб­ду­решидов, І. Керменчикли, Гж. Ап­паз та ін. роз­робили новий статут і про­граму діяльності Сімфероп. мусульман. комітету, що перед­бачали у кінц. під­сумку створе­н­ня Кримськотатар. держави під протекторатом Німеч­чини (документи по­дано на роз­гляд до мін-ва у справах окупов. сх. областей). Після негатив. реакції окупантів кер. руху поділилися на 2 угрупова­н­ня: колабораціоністів (див. Колабораціонізм), роль яких зведено до звич. посібництва нім. адміністрації, і прихильників «третьої сили», які від­тепер вважали своїм ворогом не тільки сталінізм, а й гітлеризм. Перших очолив Дж. Абду­решидов, діяльність їхніх опонентів — один із лідерів нац. руху 1917–20 А. Озенбашли.

Свої по­гляди на про­граму спів­праці з Німеч­чиною він від­образив у меморандумі, написаному в ли­стопаді 1942. Хоча цей документ був поміркованішим за поперед., окупац. влада не надіслала його до Берліна. Боротьба між угрупова­н­нями нац. руху тривала з пере­мін. успіхом ще рік. У листопаді 1943 прихильники «третьої сили» за­знали поразки, а їхній лідер, побоюючись ре­пресій, ви­їхав до Румунії. Му­сульман. комітети припинили політ. активність, їхню діяльність зведено до виріше­н­ня госп. і добродійн. питань. Другий етап боротьби за політ. права (літо 1944 — весна 1945) повʼяз. з імʼям Е. Киримала — емі­гранта з СРСР, який від 1932 мешкав у Туреч­чині. У грудні 1941 він і М. Улькюсаль (емі­грант із Румунії) за під­тримки нім. посла в Туреч­чині Ф. фон Папена прибули до Берліна, де спробували вступити в пере­говори з пред­ставниками нім. політ. кер-ва. У ході зу­стрічей вони висловили побажа­н­ня отримати гарантії щодо майбут. незалежності Кри­му і по­просили допустити їх у табори для військовополонених на тер. Пд. України і Криму, де утримували крим. татар. Роз­мови про незалежність Криму німці залишили без коментарів, від­відати табори не до­зволили під приводом карантину. Однак цим емі­грантам вдалося залишитися в Німеч­чині та закласти тут під­ґрунтя для майбут. кримськотатар. пред­ставництва (на­весні 1942 з Е. Кирималом уже працювало 12 осіб).

У липні 1942 ген. комісар «К.» Г. о. А. Фрауенфельд пові­домив Е. Киримала про те, що уряд Німеч­чини ви­знає його штаб повноваж. пред­ставництвом крим. татар, але тільки в екон. і гуманітар. сферах. У листопаді 1942 Е. Ки­римал отримав до­звіл при­їхати до Криму. Гол. мета візиту — зу­стріч із пред­ставниками місц. кримськотатар. громадськості. 16 грудня берлін. делегація про­вела спільне засі­да­н­ня з чл. Сімфероп. мусульман. комітету. Е. Киримал і А.-Х. Баліч інформували про роботу свого пред­ставництва актив комітету, який схвалив діяльність берлін. штабу, ви­знав його керівну роль і обрав до свого складу обох доповід­ачів. У січні 1943 штаб Е. Киримала ви­знаний мін-вом у справах окупов. сх. областей єдиним пред­ставником інтересів кримськотатар. народу і почав офіційно називатися Кримськотатар. нац. центром. У листопаді 1943 при цьому мін-ві виник кримськотатар. від­діл, який мав давати вказівки Е. Кирималу та його людям. Навесні 1944 Крим­ськотатар. нац. центр взяв актив­ну участь у порятунку чл. му­суль­ман. комітетів.

Йому вдалося евакуювати 60 осіб, ще бл. 2-х тис. (пере­важно кадри поліцей. фор­мувань) вивезено морем на поч. боїв за Крим. Восени 1944 Е. Ки­римал залишився єдиним лідером кримськотатар. нац. руху, якого ви­знавала Німеч­чина, але фактично він уже нікого не пред­­ставляв (на той час Крим був звільнений рад. армією). Та навіть у таких умовах ключовим пунктом його про­грами залишалося досягне­н­ня незалежності Криму в межах п-ова. У листопаді 1944 така позиція спричинила конфлікт із генералом А. Власовим, оскільки Кримськотатар. нац. центр Е. Киримала від­мовився при­єд­нуватися до Комітету визволе­н­ня народів Росії. Натомість Е. Киримал активно про­пагував ідею «тюрк. єд­ності» — крим. татари не тільки повин­ні отримати незалежність, а й від­чути себе частиною «єдиного тюрк. світу». З цими ідеями він ви­ступав на сторінках г. «Kirim», перший номер якої ви­йшов у Берліні 25 листопада 1944. Е. Ки­римал надавав допомогу під час створе­н­ня бо­йової групи «Крим» Сх.-тюрк. зʼ­єд­на­н­ня військ СС.

17 березня 1945 уряд Німеч­чини зробив офіц. заяву, в якій Крим­ськотатар. нац. центр ви­знавав єдиним пред­ставником кримськотатар. народу. Його головою залишався Е. Киримал, але склад повністю оновлено. Перший крок оновленого Кримсько­татар. нац. центру в квітні 1945 — заява про те, що гол. політ. метою організації є боротьба за нац. і політ. звільне­н­ня крим. татар; проте в результаті військ. поразки Німеч­чини цей захід не мав ніяких наслідків.

З одного боку, кримськотатар. нац. рух у роки 2-ї світової війни був типовим проявом колабораціонізму; з ін. — до осені 1943 його під­тримувала більшість татар. насел. Криму, завдяки чому окупац. адміністрації вдалося завербувати у поліцей. формува­н­ня бл. 15 тис. осіб і фактично по­ставити на межу знище­н­ня рад. партизан. рух. Тільки корін. пере­лом на Сх. фронті і заг. роз­чарува­н­ня нім. окупац. полі­тикою при­звели до того, що крим. татари знову почали під­тримувати рад. владу. Історія взаємин нацист. військ.-політ. керівництва з пред­ставниками нац. руху крим. татар свідчить про те, що воно не роз­глядало їх як рівноправ. союзника. І мусульман. комітети на тер. п-ова, і Крим­ськотатар. нац. центр на тер. Німеч­чини нацисти використовували як інструмент окупації та пропаганди, за допомогою якого вони збиралися впливати на осн. масу татар. (і нетатар.) населе­н­ня. Ві­домо, що на ад­ресу окупац. адміністрації від деяких пред­ставників рай. мусульман. комітетів надходили про­позиції влаштувати етнічні чист­ки словʼян. і грец. насел. Криму.

Ці пропозиції залишилися приват. ініціативою, оскільки зі­ткнен­ня на нац. ґрунті не були потрібні ні німцям, ні більшості націоналістів. Однак зробивши крим. татар опорою свого режиму, окупанти проти­ставили їх решті нац. груп, що не могло не по­значитися в майбутньому на системі між­нац. від­носин у Криму. Надії кримськотатар. на­ціоналістів на створе­н­ня незалеж. держави та її невід­ʼєм. атри­бу­тів (парламент, уряд, армія) ви­явилися марними, а їхня діяльність слугувала виправ­да­н­ням депортації крим. татар сталін. режимом.

Завантажити статтю