КАМА́НІН Іван Михайлович (11(23). 09. 1850, м-ко Димер, нині смт Вишгородського р-ну Київської обл. — 11. 01. 1921, Київ) — історик, архівіст, палео­граф. Закінчив Університет св. Володимира у Києві (1872). Від­тоді працював на виробництві; від 1883 — у Київському центральному архіві давніх актів: 1890–1921 — директор; водночас від 1918 викладав архіво­знавство і палео­графію у Київському археологічному ін­ституті; 1919–21 — керівник Комісії ВУАН для ви­учува­н­ня історії західно-руського й українського права; 1920–21 — член і керівник Археогео­графічної комісії ВУАН. Також брав активну участь у діяльності Київської ученої архівної комісії (спів­засновник), Київської археогео­графічної комісії, Історичного товариства Нестора-літописця, УНТ, НТШ у Львові, Комісії ВУАН для скла­да­н­ня історико-гео­графічного словника української землі та інших академічних осередків. За доруче­н­ням під­готовчого комітету 11-го археологічного зʼ­їзду обстежив бібліотеки й архіви Почаївської лаври, а також Житомира, Камʼянця-Подільського, Луцька, Острога та інших міст. Досліджував про­блеми історії України та Росії 17–18 ст., палео­графії, архіво­знавства, археології. Публікував актові матеріали козацько-геть­манської доби, за­пропонував створити першу українську акто­графію (систематизований пере­лік актових матеріалів) за зразком історико-правничих бібліо­графій. Робота «Палео­графический изборник: Мат. по истории южнорус. письма в XV–XVIIІ вв.» (1899) від­значена Уваровською премією Санкт-Петербурзької академії наук. Низка праць К. залишилася у рукописах. Одним із перших дослідив Звіринецької печери у Києві, де й похований.