Кам’янська культура

КА́МʼЯНСЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура бронзового віку. Датована 19–16 ст. до н. е. Епонімна памʼятка — поселе­н­ня Камʼянка побл. м. Керч АР Крим (неподалік від сучас. пере­прави через Керчен. протоку). Пред­ставлена не поодинокими невеликими стоянками, що характерно для спорідненої катакомбної культурно-історичної спільності в Криму, а порівняно щільно роз­міщеними примор. поселе­н­нями (Юркіно I– IV, Глейки, Маяк I, II, Камʼянка, Кіммерік, Чауда, Чалки, Алчак, Меганом, Орджонікідзе та ін.); низкою степ. поселень побл. стародав. доріг та водних джерел (Єрофеєве, Ленінське, Горностаївка, Кірове, Слюсареве); невеликою кількістю стоянок, повʼязаних із сезон. від­гін. скотарством (Бєлінське, Темір-гора, Зелений Яр, Бакси). Тер. пошире­н­ня К. к. досить компактна (сх. і пд.-сх. р-ни Криму, ймовірно, р-н Севастополя), вона діаметрально протилежна традиц. центрам жит­тєдіяльності катакомб. культурно-істор. спільності та багатоваликової (багатопружкової) кераміки культури. За щільністю й пошире­н­ням її можна порівняти з поселе­н­нями Боспору антич. часу. Частина роз­копаних поселень К. к. пере­крита залишками антич. городищ. Особливості поховань К. к. остаточно не зʼясовані. Можливо, це без­курган­ні похова­н­ня у катакомбах із кромлехами (кільце з каменю навколо могили), роз­копані на могильнику Штурмове побл. Севастополя (Г. Тощев, О. Савеля), та деякі під­курган­ні похова­н­ня з кромлехами на Керчен. п-ві (В. Отрощенко, О. Кислий). У 1930–40-х рр. необхідність ви­окремле­н­ня таких памʼяток у Криму в археол. культуру об­стоювали П. Заболоцький, О. Бадер, О. Брюсов. Нині К. к. ідентифіковано як давню місц. культуру, що повʼязувала традиції насел. Криму, Подні­провʼя, Подо­н­ня, Пн. Кавказу, Пн.-Зх. Причорноморʼя та традиції мешканців більш далеких земель. Вона була важливою ланкою формува­н­ня культури протокочовиків Стародав. світу — загалом від­носно бідної матеріально (гіксоси, біблійні ібрі та ін.), проте при­стосованої до потреб далеких походів. Так, на поселен­ні Камʼянка зна­йдено прадавній кістяний ди­скоподіб. псалій (деталь кінської вузди у бо­йовому споряджен­ні), за формою аналог. псаліям із зони степів Євразії, а також із Мікен (Греція), Гази (Палестина) і Рас-Шамри (Сирія). Виявлено й артефакти мореплава­н­ня, зокрема на місці роз­копок поселе­н­ня Глейки I — маяк-кострище. Характер. особливістю К. к. на фоні тогочас. степ. культур є її привʼязка до доріг та водних (мор.) шляхів. Активно роз­вивалися землеробство і скотарство. У К. к. своєрідно по­єд­налися риси катакомб. культурно-істор. спільності, частково ямної культурно-історичної спільності та культури типу Глейки II, а також зʼявляються риси культури пере­хід. періоду багатоваликового стилю. Ліпний керам. посуд пере­важно кру­глобокий, горщики вертикал. пропорцій мають різко від­хилений вінець, горщики горизонт. пропорцій бочкоподібні. Від знахідок культури багатоваликової кераміки керам. вироби К. к. від­різняються нечислен­ністю форм чітко зламаного профілю, бідністю орнаментації, наявністю під­лощеної кераміки, оригінальністю (транс­формація катакомб. горщиків), наявністю горщиків із внутр. ви­ступом для утрима­н­ня кришки. Носії К. к. зводили житла легкої кон­струкції та камʼяні з викори­ста­н­ням дерева, будували потужні камʼяні стіни й еспланади на схилах. Кон­структивні особливості споруд (Планерське I та ін.) свідчать про те, що їхні будівники були зна­йомі з технологією зведе­н­ня потуж. фортифікац. укріплень. Генетичні звʼязки К. к. простежуються до культур ран­ньокатакомб. часу. В пізньокатакомб. період носії К. к. потрапили у коло від­носин, що просторово охоплювали р-ни Близького Сходу. При цьому поселе­н­ня Камʼянка, очевидно, ві­ді­гравало роль своєрід. між­культур. форпосту й пере­валоч. пункту. З по­гляду істор. гео­графії та теорії рекон­струкції середовищ, це поселе­н­ня — зменшений аналог поселе­н­ня Троя того ж часу: обидва роз­міщено на під­вище­н­нях над древньою лукою побл. мор. протоки (Боспор Кім­мерійський — Гел­леспонт), поряд із ними були поселе­н­ня-попередники (Глейки II — Карагач), джерела питної води та шляхи. Поява на поселе­н­нях К. к. воїнів-колісничих, які використовували дисковидні псалії (20 — поч. 17 ст. до н. е.), засвідчує період її роз­квіту. Тривалий час К. к. спів­існувала з катакомб. культурно-істор. спільністю та культурою багатоваликової кераміки. Її зникне­н­ня, ймовірно, повʼязане з поруше­н­ням традиц. актив. контактів через Керчен. протоку.

Завантажити статтю