Катик Арон Ілліч

КАТИ́К Арон Ілліч (справж. — Сарибан-Катик; 25. 04(07. 05). 1883, м. Євпаторія, нині АР Крим — 20. 05. 1942, Ленін­град, нині С.-Петербург) — караїмський письмен­ник, священик, громадський діяч. Навч. у І. Казаса. Закін. Олександрів. караїм. училище (м. Євпаторія), Новорос. університет в Одесі (1911). Учителював. 1912–16 — ст. газ­зан у Феодосії. Від 1916 — ін­спектор і викл. заг. предметів Олександрів. училища. Член Таврій. та Одес. караїм. духов. правлі­н­ня. Редагував ж. «Известия Таврического и Одес­ского караимского духовного правления» (1917–18). На поч. 1920-х рр. пере­їхав до Москви. 1922–28 — ст. газ­зан і вчитель караїм. початк. школи. Викладав рос. мову та літературу; працював коректором у видавництвах Товариства колиш. політкаторжан і «Северная Азия». Брав активну участь у житті феодосій., євпаторій. та моск. караїм. громад. Від 1932 — у Ленін­граді. Викл. математики, лат. мови юрид. ін­ституту (від 1938); коректор у видавництвах «Молодая гвардия», «Художествен­ная литература». Писав караїм. і рос. мовами. У ж. «Караимская жизнь» 1911 опубл. «Записки мидрашника» та оповіда­н­ня «Учитель». Особливо популярним був жартів. вірш «Султан тота» («Тітонька Султана»). Видав «Песнь евпаторийского пирожника Кара-Мошу» (ж. «Караимская жизнь», 1912, кн. 8–9). У драмі «Кто прав?» (1912, згодом — перекл. караїм.) порушив про­блему батьків та дітей. У пʼєсі «Алышмаган башка калпак йарашмаз» («На не­звичну голову шапка не лізе», 1913) висміяв людей, які прагнуть лише до зовн. європ. манер та одягу. Автор сатир.-гуморист. кн. «Записки жениха» (1913). У комедії «Яддес» (1918) викори­став караїм. прислівʼя, приказки, пісні й танці (по­ставлено в Олександрів. караїм. училищі). Намага­н­ням караїм. учителів впровадити нові європ. способи вихова­н­ня присвячено пʼєсу «Йаны йака эски тон» («Новий комір до старої шуби», 1918). Тяжкі наслідки нерівного шлюбу пред­ставлені у пʼєсі «Мет­танасыз» («Без­при­дан­ниця», 1920). Про­блемі шлюбу присвячено також комедії «Амма да кийув» («Ось так наречений», 1923), «Дынсызнын хакын­дан имансыз келыр» («Від без­божництва приходить невіра», 1924; обидві — Москва). У пʼєсі «Ачлык» («Голод», 1923) зобразив голодне життя караїма-вчителя в Євпаторії. Трагедії молодого караїма, який вирішив взяти за дружину іновірку, присвячено пʼєсу «Донме» («Від­ступник», 1921). Пʼєси «Поезд» (1926), «Бахчи-базырганы» («Торговець фруктами), «Санки-пролетар» («Лже­пролетарій», 1927) — про торгашів під маскою пролетар. походже­н­ня. Автор істор. нарису для юнацтва «Римский цирк» (О., 1909), числен. статей, промов, гуморист. віршів. У рукописах залишилися промова «Поэтические и философские прои­зведения И. И. Казаса как отражение его светлой личности» (1917), повість «Муса Бурма». Видав «Краткий обзор моей литературной деятельности» // ж. «Бизым йол» — «Наш путь» (Сф., 1927).

Завантажити статтю