Кафка Франц

КА́ФКА Франц (Kafka Franz; 03. 07. 1883, Прага — 03. 06. 1924, с. Кірлінґ, нині у складі м. Клостернойбурґ, Австрія) — австрійський письменник. Навч. у Празі у Нім. школі для юнаків (1889–93), гуманіст. гімназії (1893–1901), Університеті (1901–06, вивчав хімію, германістику, історію мистецтва; 1906 закін. юриспруденцію). Працював 1907–08 у приват. страх. товаристві; 1908–22 — у Закладі страхування робітників від нещас. випадків у королівстві Богемія (Прага). Перші проби пера К. припали на поч. 20 ст. Автор оповідань «Das Urteil» («Вирок»), «Die Verwandlung» («Перевтілення»; обидва — 1912), «In der Strafkolonie» («У виправній колонії», 1914); проз. зб. «Betrachtung» («Спостереження», Ляйпциґ, 1913), «Ein Landarzt» («Сільський лікар», Мюнхен, 1920), «Ein Hungerkünstler» («Голодомайстер», 1924); незавершених романів «Der Process» («Процес», 1925; обидва — Берлін), «Das Schloss» («Замок», Мюнхен, 1926), «Der Verschollene» («Зниклий безвісти»; опубл. 1927 у Мюнхені під назвою «Amerika» — «Америка»). Художню спадщину К. розглядають у контексті духов. здобутків австр., нім., чес. та євр. народів. Слов’ян. мотиви у творах К. є своєрід. вкрапленнями, що сприяють розумінню специф. для німецькомов. реципієнта занурення в глибини психоаналізу. Вони творять певне тло для поетики автора, на якому визначено структурну природу худож. світосприйняття, а також пояснюють становище для «самого себе» на рівні Я-особи. Цим зумовлено пошук оптимал. варіанту виходу з криз. ситуації, оціноч. обґрунтування її доцільності, що відбувається в формі самоаналізу гол. героя. Саме цей засіб спонукає читача зрозуміти мотивац. механізми певних вчинків героїв, які живуть в умов. просторі. Він показовий для таких творів К., як «Der Kaufmann» («Купець», 1909), «Kinder auf der Landstraße» («Діти на путівці», 1912), «Ein Traum» («Сон», 1916), «Ein Brudermord» («Братовбивство», 1917). Письменник розкривав сусп. дійсність очима героя з позиції засудженої, немічної, приниженої, маленької, непоказної й позбавленої індивід. рис особи. Сюрреаліст. візії заміщують засади, що керують зовн. світом; вони супроводжуються звуженням площини місця дії та конденсації часу оповідань до теперіш. миті. Це знайшло відображення у мові творів К. (уникав прийомів, що спонукали б орнаментувати мову його персонажів із проекцією на їхнє самовираження; звідси — алюзії, недомовки). Мала проза давала можливість К. передусім завдяки формі параболи висвітлювати складні питання морал. та філос. проблематики. Значні заслуги у справі популяризації творів К. належать М. Броду; за його редакцією на основі неавторизов. рукописів видано романи «Процес», «Замок», «Америка». Окремі твори К. українською мовою переклали Є. Попович, І. Кошелівець, П. Таращук, Ю. Прохасько, І. Андрущенко, Н. Сняданко, О. Логвиненко. Інтерес укр. літературознавців до вивчення особливостей прози К. посилився на зламі 20–21 ст. (Д. Затонський, Є. Волощук, П. Рихло, Т. Гаврилів, О. Кеба, В. Притуляк, І. Зимомря).

Рекомендована література

1. Затонський Д. Франц Кафка, яким він був у дійсності // Всесвіт. 1963. № 12;
   Google Scholar Internet
2. Його ж. Франц Кафка и проблемы модернизма. Москва, 1972;
   Google Scholar Internet
3. Днепров В. Метафорический роман Франца Кафки // Идеи времени и формы времени. Ленинград, 1980;
   Google Scholar Internet
4. Затонський Д. Франц Кафка // Всесвіт. 1983. № 7;
   Google Scholar Internet
5. Волощук Е. Хроника странствий духа: Этюды о Франце Кафке. К., 2001;
   Google Scholar Internet
6. Зимомря І. Австрійська мала проза ХХ століття: художня світобудова. Дрогобич; Т., 2011.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю