КА́ЩЕНКО Адріан Феофанович (псевдоніми і криптоніми: А. Тертишний, А. Будій, Дні­провий Микола, А. К., К-о А. та ін.; 19. 09(01. 10). 1858, х. Веселий Олександрівського пов. Катеринославської губ., нині Вільнянського р-ну Запорізької обл. — 29. 03. 1921, м. Катеринослав, нині Дні­пропетровськ) — письмен­ник, етно­граф, громадсько-культурний діяч. Брат М. Кащенка. Закінчив юнкерське училище (1870-і рр.). Пере­бував на військовій службі, ви­йшов у від­ставку. Працював контролером у залізничому ві­домстві в Катеринославі (від 1880-х до 1904), Пермі (1904–08), Санкт-Петербурзі, Туапсе (1911–13). Від­тоді — у Катеринославі. Головний контролер Катерининської залізниці. Один із засновників Катеринославського товариства «Просвіта» 1905, організував український народний хор, від­крив бібліотеку в Народному домі, влаштовував вечори памʼяті Т. Шевченка, листувався з Оленою Пчілкою, Панасом Мирним, П. Стебницьким. Друкувався від 1883. Після революції 1905 опублікував низку своїх брав участь у діяльності товариства «Просвіта», обирався за­ступник голови. Заснував 1917 «Українське видавництво А. Кащенка в Катеринославі», у якому пере­видав свій творчий доробок. Автор віршів, оповідань, повістей, пʼєс. Користувалися популярністю його історичні оповіда­н­ня «Запорожська слава» (1906), «На руїнах Січі» (1907), «Борці за правду» (1913; Б. м., 1947; К., 1991), «Мандрівка на пороги» (1916), повісті «Під Корсунем» (1913), «З Дні­пра на Дунай» (1914; Мюнхен, 1948), «У запалі боротьби» (1914; Лондон, 1947), «Зруйноване гніздо» (1919; 1946). Історичні порт­рети героїв України від­образив у творах «Над Кодацьким порогом (про геть­мана І. Сулиму)», 1913), «Геть­ман Сагайдачний» (1915), «Кость Гордієнко-Головко — остан­ній лицар Запоріж­жя» (1917; Едмонтон, 1946). Написав ста­т­тю «Басурманська неволя в українській народній поезії» та історично-крає­знавчий нарис «Великий Луг запорожський» (обидва — Катеринослав, 1917). Пере­клав «Казку про рибалку та рибку» О. Пушкіна (1907). Основна праця К. — «Оповіда­н­ня про славне Військо Запорозьке низове» (Катеринослав, 1916; Дні­про, 1991; Київ, 1992). Восени 1917 К. при­їздив до Києва з проха­н­ням до Центральної Ради про при­значе­н­ня пенсії, у чому йому було від­мовлено. На­прикінці 1918 видавництво згоріло, К. пере­ніс інсульт. 1921 П. Єфремов упорядкував 6-томне ви­да­н­ня творів К. (не ви­дано). Від 1933 його книги вилучали з бібліотек. Особистого архіву, листува­н­ня К. не виявлено, могили не збережено.