Квітко Лев

Визначення і загальна характеристика

КВІ́ТКО Лев ( ; 11. 11. 1890, містечко Голосків Поділ. губ., нині село Летичів. р-ну Хмельн. обл. — 12. 08. 1952) — єврейський поет. Залишившись сиротою, з 10-ти р. мандрував Україною, за­ймався самоосвітою. 1915 у м. Умань (нині Черкас. обл.) Д. Бергельсон по­зна­йомив К. з євр. письмен­никами. Дебютував 1917 у київ. г. («Вільне слово»). Видав зб. для дітей («Пісеньки», К., 1917). Кн. («Кроки», К., 1919) пройнята романт. та рев. на­строями. У поемі («Червона буря»; перший твір на їдиш про більшов. пере­ворот 1917), опубл. у г. («Слово», 1918) і ж. («На світанку», 1919), показав протиріч­чя Визв. змагань 1917–21 в Україні. 1921 емігрував. Жив у Берліні, де видав зб. («Зелена трава», 1922) та «1919» (1923), присвяч. євр. погромам. Пере­їхав до м. Гамбурґ, працював у рад. торг. пред­ставництві. Член КП Німеч­чини. Друкувався на їдиш у рад. і зх. періодиці. Щоб уникнути арешту, повернувся до СРСР. На­друкував цикл оповідань про життя у Гамбурзі («Ріо-Ґрандське хутро», 1926; окремо — Х., 1928), автобіогр. повість («Лям та Петрик», 1928–29; окремо — Х., 1930). Сатир. поезії уві­йшли до зб. («Сутичка», Х., 1929). Пролетар. критику особливо роз­лютив вірш («Смердючий птах Мойлі»). К. звинуватили у «правому ухилі». 1931 працював на Харків. трактор. заводі. Зб. («У тракторному цеху», Х., 1931) теж не схвалила рад. критика. Від 1936 — у Москві. Зб. («Ви­брані твори», К., 1937) вже цілком від­повід­ала засадам соцреалізму. 1938 написав антифашист. вірш («Пушкін і Гайне»), у якому від імені рос. поета пропонував Г. Гайне пожити в СРСР. 1941 в м. Каунас (Литва) під час нім. бомбардува­н­ня згоріли сигнал. екземпляри віршов. роману («Роки молоді»), над яким К. працював від 1928. Ви­їхав до м. Куйбишев (нині Самара, РФ) для роботи в Євр. антифашист. комітеті. Працював у г. («Єд­ність»). Автор низки пере­кладів з укр., білорус. та ін. мов; під­ручника («Книга для чита­н­ня для 2 кл.», Х.; К., 1934) та («Книга для чита­н­ня для вечірніх шкіл», К., 1936). Видав кн. («Подорожі і поеми», Х., 1934), («Казка про дівчинку з червоною хустинкою», Х.; О., 1936), («Пісня для моєї душі», 1947), («Ви­брані твори», 1948; обидві — Москва). Із Д. Фельдманом пере­клав «Антологію української прози» (Х., 1936) мовою їдиш . 22 січня 1949 заарешт. у справі Євр. антифашист. комітету, роз­стріляний. Реабіліт. 1954. Окремі твори К. українською мовою пере­клали П. Тичина, В. Сосюра, І. Кулик, Н. Забіла, М. Пригара, А. Авраменко, Є. Райцин, М. Кон­стантинопольський, Є. Богуславський, Р. Троянкер. Добірку віршів К. у перекл. П. Тичини українською мовою опубл. в «Антології єврейської поезії» (К., 2007).

Тв.: укр. перекл. — Найкраще імʼя. Х., 1929; Панац. Х., 1930; У порту: Оповіда­н­ня. Х., 1930; Свято: Вірші. Х., 1931; Трамвай: Вірші. Х., 1931; Два товариші: Повість. Х.; О., 1932; 1935; Скрипонька: Вірші. Х.; К., 1933; Х.; О., 1936; Киценька: Вірші. Х.; О., 1935; Поросята: Вірші. Х.; О., 1935; 1936; Х., 1938; Ранок: Зб. оповідань. Х.; О., 1935; Коли я виросту: Вірші. Х.; О., 1937; Х., 1938; Колискова. Х., 1938; У мене тайна. К., 1958; Бабусині руки. К., 1980.

Літ.: Смирнова В. Лев Квитко: Крит.-биогр. очерк. Москва, 1957; Гельфандбейн Г. Приносящий радость // Гельфандбейн Г. Генерал и адъютант. Х., 1966; Жизнь и творчество Льва Квитко. Москва, 1976; Чуковский К. Квитко // Чуковский К. Современ­ники: Порт­реты и этюды. Минск, 1985.

В. Б. Богуславська, Г. А. Ривкіна

Завантажити статтю