Квітко Лев
КВІ́ТКО Лев (
; 11. 11. 1890, містечко Голосків Поділ. губ., нині село Летичів. р-ну Хмельн. обл. — 12. 08. 1952) — єврейський поет. Залишившись сиротою, з 10-ти р. мандрував Україною, займався самоосвітою. 1915 у м. Умань (нині Черкас. обл.) Д. Бергельсон познайомив К. з євр. письменниками. Дебютував 1917 у київ. г. 
(«Вільне слово»). Видав зб. для дітей 
(«Пісеньки», К., 1917). Кн. 
(«Кроки», К., 1919) пройнята романт. та рев. настроями. У поемі 
(«Червона буря»; перший твір на їдиш про більшов. переворот 1917), опубл. у г. 
(«Слово», 1918) і ж. 
(«На світанку», 1919), показав протиріччя Визв. змагань 1917–21 в Україні. 1921 емігрував. Жив у Берліні, де видав зб. 
(«Зелена трава», 1922) та «1919» (1923), присвяч. євр. погромам. Переїхав до м. Гамбурґ, працював у рад. торг. представництві. Член КП Німеччини. Друкувався на їдиш у рад. і зх. періодиці. Щоб уникнути арешту, повернувся до СРСР. Надрукував цикл оповідань про життя у Гамбурзі 
(«Ріо-Ґрандське хутро», 1926; окремо — Х., 1928), автобіогр. повість 
(«Лям та Петрик», 1928–29; окремо — Х., 1930). Сатир. поезії увійшли до зб. 
(«Сутичка», Х., 1929). Пролетар. критику особливо розлютив вірш 
(«Смердючий птах Мойлі»). К. звинуватили у «правому ухилі». 1931 працював на Харків. трактор. заводі. Зб. 
(«У тракторному цеху», Х., 1931) теж не схвалила рад. критика. Від 1936 — у Москві. Зб. 
(«Вибрані твори», К., 1937) вже цілком відповідала засадам соцреалізму. 1938 написав антифашист. вірш 
(«Пушкін і Гайне»), у якому від імені рос. поета пропонував Г. Гайне пожити в СРСР. 1941 в м. Каунас (Литва) під час нім. бомбардування згоріли сигнал. екземпляри віршов. роману 
(«Роки молоді»), над яким К. працював від 1928. Виїхав до м. Куйбишев (нині Самара, РФ) для роботи в Євр. антифашист. комітеті. Працював у г. 
(«Єдність»). Автор низки перекладів з укр., білорус. та ін. мов; підручника 
(«Книга для читання для 2 кл.», Х.; К., 1934) та 
(«Книга для читання для вечірніх шкіл», К., 1936). Видав кн. 
(«Подорожі і поеми», Х., 1934), 
(«Казка про дівчинку з червоною хустинкою», Х.; О., 1936), 
(«Пісня для моєї душі», 1947), 
(«Вибрані твори», 1948; обидві — Москва). Із Д. Фельдманом переклав «Антологію української прози» (Х., 1936) мовою їдиш 
. 22 січня 1949 заарешт. у справі Євр. антифашист. комітету, розстріляний. Реабіліт. 1954. Окремі твори К. українською мовою переклали П. Тичина, В. Сосюра, І. Кулик, Н. Забіла, М. Пригара, А. Авраменко, Є. Райцин, М. Константинопольський, Є. Богуславський, Р. Троянкер. Добірку віршів К. у перекл. П. Тичини українською мовою опубл. в «Антології єврейської поезії» (К., 2007).
Додаткові відомості
- Основні твори
- укр. перекл. — Найкраще ім’я. Х., 1929; Панац. Х., 1930; У порту: Оповідання. Х., 1930; Свято: Вірші. Х., 1931; Трамвай: Вірші. Х., 1931; Два товариші: Повість. Х.; О., 1932; 1935; Скрипонька: Вірші. Х.; К., 1933; Х.; О., 1936; Киценька: Вірші. Х.; О., 1935; Поросята: Вірші. Х.; О., 1935; 1936; Х., 1938; Ранок: Зб. оповідань. Х.; О., 1935; Коли я виросту: Вірші. Х.; О., 1937; Х., 1938; Колискова. Х., 1938; У мене тайна. К., 1958; Бабусині руки. К., 1980.
Рекомендована література
- Смирнова В. Лев Квитко: Крит.-биогр. очерк. Москва, 1957;
- Гельфандбейн Г. Приносящий радость // Гельфандбейн Г. Генерал и адъютант. Х., 1966;
- Жизнь и творчество Льва Квитко. Москва, 1976;
- Чуковский К. Квитко // Чуковский К. Современники: Портреты и этюды. Минск, 1985.
Завантажити статтю
Людина 
