КАЗАКО́В Міклай (Микола Іванович; 15. 01. 1918, с. Кутюк-Кінер, нині Республіка Марій-Ел, РФ — 12. 02. 1989, м. Йошкар-Ола, нині Республіка Марій-Ел) — марійський письмен­ник, пере­кладач. Член Спілки письмен­ників СРСР (1939). Народний поет Марійської АРСР (1960). Сталінcька премія (1951). Учасник другої світової війни. Закінчив Літературний ін­ститут у Москві (1955). Автор збірки поезій «Почеламут сборник» («Вірші», 1938), «Тут коклаште» («У вогні», 1943), «Волгыдо кече» («Світлі дні», 1948), «Шÿмбел мландем» («Земля рідна», 1962), «Тыгерак ме кушкына» («Так ми ростемо», 1970), «Мемнан пÿрымаш» («Наша доля», 1988), а також повістей, оповідань, творів для дітей. Пере­клав окремі поезії О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, В. Маяковського, Ф. Петрарки, Р. Бернса та ін. Українській темі присвятив вірші «Подали ми руку братству», «Тобі, Україно», «Леся Українка», «Теплохід “Максим Рильський”», «Квітни, слався, Україно!». Уперше марійською мовою пере­клав твори Т. Шевченка: вірші «Заповіт», «Ой три шляхи широкії…», поему «Кавказ» (усі — 1939), вступ до балади «Причин­на» («Реве та стогне Дніпр широкий…», 1942). Написав низку статей про Т. Шевченка, зокрема «Могутній поет України» (1939), «Рідна Україна» (1954), «Він збагатив марійську поезію», «Тарас Шевченко» (обидві — 1961), присвятив йому вірші «Живий Тарас» (1939), «Рідна пісня» (1942), «Великий Кобзар» (1961). Також пере­клав деякі поезії Лесі Українки, М. Рильського, П. Воронька. Окремі твори Каказа українською мовою пере­клали С. Зінчук, Ф. Скляр та ін.