Казаков Міклай

КАЗАКО́В Міклай (Микола Іванович; 15. 01. 1918, с. Кутюк-Кінер, нині Респ. Марій-Ел, РФ — 12. 02. 1989, м. Йошкар-Ола, нині Респ. Марій-Ел) — марійський письменник, перекладач. Член СП СРСР (1939). Нар. поет Марій. АРСР (1960). Сталінcька премія (1951). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Літ. інститут у Москві (1955). Автор зб. поезій «Почеламут сборник» («Вірші», 1938), «Тут коклаште» («У вогні», 1943), «Волгыдо кече» («Світлі дні», 1948), «Шÿмбел мландем» («Земля рідна», 1962), «Тыгерак ме кушкына» («Так ми ростемо», 1970), «Мемнан пÿрымаш» («Наша доля», 1988), а також повістей, оповідань, творів для дітей. Переклав окремі поезії О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, В. Маяковського, Ф. Петрарки, Р. Бернса та ін. Укр. темі присвятив вірші «Подали ми руку братству», «Тобі, Україно», «Леся Українка», «Теплохід “Максим Рильський”», «Квітни, слався, Україно!». Уперше марій. мовою переклав твори Т. Шевченка: вірші «Заповіт», «Ой три шляхи широкії…», поему «Кавказ» (усі — 1939), вступ до балади «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий…», 1942). Написав низку статей про Т. Шевченка, зокрема «Могутній поет України» (1939), «Рідна Україна» (1954), «Він збагатив марійську поезію», «Тарас Шевченко» (обидві — 1961), присвятив йому вірші «Живий Тарас» (1939), «Рідна пісня» (1942), «Великий Кобзар» (1961). Також переклав деякі поезії Лесі Українки, М. Рильського, П. Воронька. Окремі твори К. українською мовою переклали С. Зінчук, Ф. Скляр та ін.

Завантажити статтю