Інженерна освіта

ІНЖЕНЕ́РНА ОСВІ́ТА — різновид професійної освіти, що забезпечує під­готовку фахівців з різних галузей інженерії. Поня­т­тя цивіл. інж. виникло в 16 ст. у Гол­ландії (стосувалося будівельників мостів та доріг), згодом його почали використовувати в Англії та ін. країнах Європи. Фахові зна­н­ня цивіл. інж. мали охоплювати усі тех. галузі. Перші навч. заклади для під­готовки інж. створ. у 17 ст. в Данії, у 18 ст. — у Великій Британії, Франції, Німеч­чині, Австрії, Росії. У С.-Петербурзі від­крито Гірн. училище (1773), прирівнюване до академії, Ін­ститут інж. шляхів сполуче­н­ня (1809), Училище цивіл. інж. (1832, від 1882 — Ін­ститут), Інж. академію (1855). Від 19 ст. почали роз­різняти інж.-практиків, профес. інж., які мали кваліфікацію техніка, і дипломованих інж. з вищою тех. освітою. У 20 ст. інж. готували за галузями тех. освіти: буд., геодез., геол., гід­ро­метеорол., гірська, енергет., інж.-екон., лісоінж., маш.-буд., металург., приладобудівна, радіо­електрон­на, технол., транс­порт­на, хім.-технологічна. На поч. 1970-х рр. система вищої тех. освіти обʼ­єд­нувала понад 230 інж. спеціальностей і 360 спеціалізацій. Навч. план кожної інж. спеціальності був роз­рахований на 5–6 р. і складався з 3-х циклів навч. дисциплін: заг.-наук. (вища математика, фізика, хімія, політ­економія, марксист.-ленін. філософія, наук. комунізм, історія КПРС, іноз. мова тощо), заг.-інж. (теор. механіка, деталі машин, теорія механізмів і машин, технологія металів, матеріало­знавство, опір матеріалів, електротехніка, гідравліка, теплотехніка та ін.), спец. (залежно від спеціальності і спеціалізації, напр., для інж. геодезії профіл. були геодезія, вища геодезія, інж. геодезія, інж. дослідже­н­ня, практ. астрономія і карто­графія та ін.). Заг.-наук. і заг.-інж. дисципліни забезпечували під­готовку фахівців широкого профілю, спец. (теорія технол. процесів, роз­рахунку й конструюва­н­ня машин і приладів тощо) — закладали наук. основи спец. під­готовки майбут. інж. Заг.-інж. під­готовку, як правило, здійснювали на молодших курсах, спец. — на 3–5 курсах. На поч. 1970-х рр. на інж. спеціальностях у ВНЗах СРСР навч. бл. 3 млн осіб. Випуск інж. у СРСР і США становив (у тис. осіб), від­повід­но: 1950 — 37 і 61, у 1960 — 120 і 43, у 1965 — 170 і 41, у 1970 — 257 і 50. У сучас. вищій освіті України І. о. пред­ставлено 4-ма напрямами: проф.-тех., спец. тех., вища тех. і післядипломна. Перші 2 напрями виникли в 1920-х рр. як спосіб під­вище­н­ня освіт. рівня насел. за умов індустріалізації. У цей період створ. значну кількість фабрично-завод. училищ, а згодом — ПТУ, технікумів. Система вищої тех. освіти України формувалася на основі традицій кращих європ. інж. шкіл. Провід­ні політех. ін­ституції Сх. і Центр. Європи — Львів., Варшав., Моск., Харків., Київ., С.-Петербур. — ведуть свою історію від принципів освіти давніх зх.-європ. шкіл, зокрема «Еколь Політехнік» (Париж), Віден., Маґдебур. тех. університетів. В основі цієї системи — по­єд­на­н­ня фундам. під­готовки з математики, фізики, хімії та ін. дисциплін із заг.-інж. й отрима­н­ня профес.-практ. навичок на виробництві та у наук. установах. Таку систему освіти від­творив П. Капіца при організації Моск. фіз.-тех. ін­ституту. Модель стала ви­значал. для провід. інж. шкіл України. Найбільшими центрами під­готовки фахівців з інженерії в Україні є Нац. університет «Львівська політехніка», Нац. тех. університет «Харків. політех. ін­ститут», Нац. тех. університет України «Київ. політех. ін­ститут», Нац. авіац. університет (Київ), Нац. аерокосміч. університет «Харків. авіац. ін­ститут», Нац. лісотех. університет України (Львів), Одес. політех., Донец., Вінн., Дні­продзержин., Донбас. (м. Алчевськ Луган. обл.), Запоріз., Кіровогр., Криворіз., Луцький, Полтав., Приазов. (м. Маріуполь Донец. обл.), Севастоп., Терноп., Херсон. тех., Харків. автомобіл.-дорож. тех. університети, Івано-Фр. тех. університет нафти і газу. Нині І. о. в Україні має напрями: геодезія, карто­графія та земле­впорядкува­н­ня, інж. матеріало­знавство, інж. механіка, металургія, енергетика, електро-, радіотехніка, електроніка, електрон­ні апарати, лазерна й опто­електрон­на техніка, акустотехніка, метрологія і вимірюв. техніка, компʼютериз. системи, автоматика та упр., компʼютерна інженерія, хім. технологія та інженерія, харч. технологія та інженерія, будівництво, електромеханіка, зварюва­н­ня, телекомунікації, автоматизація, транс­порт­ні технології, залізниця й залізнична техніка, кораблі та океанотехніка тощо.

Літ.: Горохов В. Г. Знать, чтобы делать. История инженерной профес­сии и ее роль в современ­ной культуре. Москва, 1987; Ідюк Н. М. Роль між­народних організацій у роз­витку інженерної освіти // Теор. пит. освіти та вихова­н­ня: Зб. наук. пр. К., 2000. Вип. 10; Романовський О. Г. Під­готовка майбутніх інженерів до управлінської діяльності. Х., 2001; Огурцов А. П., Заліщук В. В., Саєнко С. М. Під­готовка інженерної еліти і її роль в роз­витку держави. Дні­продзержинськ, 2007; Щербатюк Л. Технології під­готовки інженерів у вищих на­вчальних закладах // Наук. вісн. Чернів. університету. Сер. Педагогіка та психологія. 2007. Вип. 331; Требіна Т. Ф. На­вчально-методичне забезпече­н­ня професійної під­готовки сучасних інженерів // Педагогіка формува­н­ня твор. особистості у вищій і заг.-осв. школах: Зб. наук. пр. З., 2009. Вип. 5.

С. І. Болтівець

Завантажити статтю