Інокентій (Ястребов)

ІНОКЕ́НТІЙ (Ястребов Ілля Іванович; 16(28). 07. 1867, с. Владимировка Астрахан. губ., Росія — 22. 05. 1928, Москва) — церковний діяч РПЦ. Закін. Астрахан. духовну семінарію (1888), Казан. духовну академію (нині Татар­стан, РФ; 1892, його духов. на­ставником був св. схиархімандрит Гавриїл Зирянов), де залиш. професор. стипендіатом каф. калмиц. мови, від 1893 — в. о. доцент, а від 1898, після здобу­т­тя ступ. магістра богословʼя, — доцент (викладав історію місії, етно­графію монгол. племен, калмиц. мову). 7 червня 1902 прийняв чернечий постриг, згодом рукопоклад. на ієродиякона, ієромонаха, 1905 во­звед. у сан архімандрита. 29 червня 1906 у Благовіщен. церкві Києво-Печер. лаври митрополитом Флавіаном (Городецьким) хіротонізов. на єпис­копа Канівського, третього вікарія Київ. єпархії. 19–21 квітня 1910 — учасник пере­несе­н­ня мощей св. Єфросинії Полоцької з Києво-Печер. Свято-Успен. лаври до м. Полоцьк (нині Вітеб. обл., Білорусь). 6 жовтня того ж року при­знач. ректором Київ. духов. академії, настоятелем Києво-Брат. Благовіщен. монастиря, головою Київ. від­діл. Союзу руського народу. 11 липня 1914 пере­вед. на Полоцько-Вітеб. єпархію. Від 10 січня 1915 — у Москві: по­стій. чл. Священ. синоду, голова Місіонер. ради, настоятель Донського монастиря. Від 1918 — єпис­коп, від 1920 — архі­єпис­коп Полоцький і Вітебський. 1922 заарешт. Полоц. губерн. рев. трибуналом у справі опору вилучен­ню церк. цін­ностей на користь голодуючих, був увʼязн. у Вітеб. і Калінін. (нині Твер, РФ) тюрмах. Після звільне­н­ня 1923 повернувся до Вітебська, роз­почав боротьбу з обновлен. рухом, у листопаді того ж року знову заарешт. і висланий у Москву без права ви­їзду. 1925 при­знач. у м. Кисловодськ (Ставроп. край, РФ), однак місц. влада не до­зволила йому служити, мешкав у Ново-Афон. монастирі. Від 1926 — архі­єпис­коп Ставропольський, 1927 — Астраханський, але на кафедру не прибув у звʼязку з хворобою та забороною місц. влади. За клопота­н­ням патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського) викликаний на лікува­н­ня, помер у клініці 1-го Моск. мед. ін­ституту, похов. на тер. Донського монастиря. І. — ви­знаний фахівець з історії православ. місії на Сході та в Сибіру (числен­ні публікації у часописі «Православный благовестник»), знавець монгол. та калмиц. мов, спів­автор пере­кладів Св. Письма калмиц., букваря та під­ручника російської мови для калмиків. Оцінки його діяльності в Україні, зокрема як ректора Київ. духов. академії (де через від­сутність місіонер. від­ділу викла­да­н­ням профіл. дисциплін не за­ймався, наук. дослідж. не провадив), неодно­значні. За політ. орієнтацією належав до монарх. течії. Його вважають гонителем проф. В. Екземплярського. В особистому житті дотримувався суворої аскези, на всіх кафедрах користувався пошаною віруючих за свою духовну на­станову та справжню віру, лікував душевнохворих.

Завантажити статтю