ІНТЕГРА́ЛЬНА ГЕОМЕТ́РІЯ  — роз­діл математики, що ви­вчає інваріантні від­носно неперервних груп від­ображень простору на себе міри на множинах, які складаються з під­многовидів простору. Будується на різноманітних (перш за все евклід., проектив., однорід.) просторах і за­ймається введе­н­ням інваріант. мір, їх звʼязками та геом. за­стосува­н­нями. Термін «І. г.» вперше вжив 1935 у працях нім. математик В. Бляшке. Стимулом для роз­витку І. г. стали задачі т. зв. геом. імовірностей, зокрема класична задача Ж.-Л. Броф­фмана (1977) про знаходже­н­ня ймовірності того, що голка довж. a, кинута на площину з проведеними на ній прямими, від­стань між якими більша ніж a, пере­тне принаймні одну з цих прямих. Серед важл. задач І. г. — задача про від­новле­н­ня функції, за­даної на всьому просторі, за інтегралами від неї, взятими по всіх площинах простору однакової роз­мірності. В Україні перші праці, присвяч. І. г., належать П. Солов­йову (Харків); подальший її роз­виток повʼяз. з іменами Г. Дрінфельда та його учнів С. Демидової і А. Луценка.